Ла-Ла Ленд — Вікіпедія
«Ла-Ла Ленд» (англ. La La Land) — американський драмедійний фільм-мюзикл, знятий Демієном Шазеллом. Світова прем’єра стрічки відбулась 31 серпня 2016 року на Венеційському міжнародному кінофестивалі, який вона відкривала[3], а в Україні — 12 січня 2017 року. Фільм розповідає історію кохання джазового піаніста та молодої акторки, які зустрічаються на шляху до власних мрій.
Назва стрічки посилається на прізвисько Лос-Анджелеса, а також є американським евфемізмом для позначення стану людини, відірваної від реальності[4].
Світові критики сприйняли фільм з оплесками і нарекли його одним з найкращих фільмів 2016 року. Рецензенти хвалили сценарій та режисерську роботу Демієна Шазелла, гру Раяна Гослінга та Емми Стоун, музику Джастіна Гурвіца[en], а також музичні номери. На 74-й церемонії вручення «Золотого Глобусу» «Ла-Ла Ленд» здобув перемогу в кожній категорії на яку був номінований, отримавши загалом 7 премій. Фільм отримав 14 номінацій на премію «Оскар», що є рекордом за її історію спільно з фільмами «Титанік» (1997) та «Все про Єву» (1950), і в результаті отримав 6 нагород: Найкращий режисер, Найкраща акторка, Найкращий оператор, Найкраща оригінальна музика, Найкраща пісня, Найкращий художник-постановник[5].
На 18 вересня 2018 року фільм займав 224-у позицію у списку «250 найкращих фільмів за версією IMDb.
Переклад: Лідії Громовенко і Ольги Галайди
Режисер дубляжу: Лідія Громовенко
Звукорежисер: Віталій Ящук
Звукорежисер перезапису: Максим Пономарчук
Персонаж | Український дубляж |
---|---|
Себастьян | Іван Розін |
Міа Долан | Катерина Брайковська |
Білл | Владислав Пупков |
Кіт | Дмитро Гаврилов |
Володимир Кокотунов, Катерина Коновалова, Катерина Сергеєва та інші |
Фільм дубльовано студією «Pie Post Production» на замовлення «Ukrainian Film Distribution» у 2017 році.
Демієн Шазелл придумав сюжет «Ла-Ла Ленду» ще під час навчання в Гарварді, задовго до фільму «Одержимість» (2014). Разом зі своїм сусідом по кімнаті, композитором Джастіном Гурвіцом, вони писали дипломну роботу, де розглядали варіант постановки малобюджетного мюзиклу про джазового музиканта з Бостона. Проект називався «Гай і Мадлен у парку на лавочці». Коли обидва закінчили навчання в університеті, то переїхали до Лос-Анджелесу, де вони продовжували розробляти власну та сучасну версію класичного мюзикла. Дію в майбутньому фільмі теж перенесли до Лос-Анджелесу. Демієн Шазелл і Джастін Гурвітц завжди хотіли попрацювати над спільним проектом: Деміен хотів знімати фільми, а Джастін написати музику до нього. Але ідею молодих авторів не спішили підтримувати на кіностудіях, де були впевнені, що мюзикл — абсолютно некомерційний жанр. Врешті Д. Шазелл познайомився з продюсерами Фредом Бергером та Джорданом Горовіцом, які були родом з Нью-Йорка і вони повірили у фільм. Сценарій опинився на студії Focus — у підрозділі Universal, де займались більш дешевими стрічками. Бюджет майбутнього мюзиклу нараховував всього 1 млн дол. Студія вимагала змінити джаз-музиканта на рок-музиканта, позбутись занадто складного номера на початку та переписати фінал, але режисер стрічки виступав проти. Пізніше студія Focus виставила сценарій на продаж.
Після провалу зі студією Focus, Д.Шазелл зняв спершу коротку версію, а потім і повний фільм «Одержимість» (2014), що розказує історію з життя режисера. «Одержимість» (2014) отримала 3 премії «Оскар» (Найкращий монтаж, Найкращий звук, Найкраща чоловіча роль другого плану) і до Д.Шазелла прийшов успіх. В інтерв’ю, що присвячені релізу фільму, він вже розказував про свій майбутній проект — сучасний мюзикл «Ла-Ла Ленд».[6]
Про «Ла-Ла Ленд» стало відомо 5 червня 2014 року, коли на головні ролі розглядалися Майлз Теллер і Емма Вотсон, проте невдовзі обидва артисти залишили проект[7]. 30 квітня 2015 року на заміну їм прийшли Раян Гослінг і Емма Стоун. Раян Гослінг розповідав:
« Я зустрівся з Демієном до того, як прочитав сценарій. Він людина, яка закохана в кіно і він змушує інших полюбити кіно теж. Гадаю, він може передати цю любов аудиторії. Це вражаюче. Йому хотілося зробити фільм, на який ви захочете піти в кінотеатр, а не дивитись його на iPhone. Я прочитав сценарій і подумав, що він дійсно знає, як втілити те, про що він казав мені на зустрічі. Також я послухав музику. І це була ще одна можливість попрацювати з Еммою [Еммою Стоун]. Так що все це перемішалося і вийшов дійсно цікавий досвід».[8]
Емма Стоун теж розповідала про своє знайомство з проектом:
« Я тоді якраз брала участь у постановці мюзикла на сцені, до якого я спершу ставилася жартівливо, але він мене дуже виснажив. Я захворіла через спектаклі, що йшли по 8 разів на тиждень. Коли я зустріла режисера, то була на стероїдах, пила чай з медом і відповіла йому щось на кшталт „Про що ти говориш? Мюзикл?“. Тоді мені лишалося грати в спектаклі ще декілька місяців, тож у нас ще був час перемовитись»[8]; «Демієн прийшов на постановку кабаре, в якому я брала участь. В той день я випила цілу пачку ліків проти застуди. Я вже потім дізналась про те, що він приходив і жахливо засмутилась, бо увесь спектакль я була сама не своя. Здається то були неофіційні проби на «Ла-Ла Ленд».[9]
Пізніше, режисер зізнавався, що така заміна акторського складу була на краще.[6] Незважаючи на відомі імена головних акторів та їхні попередні успішні колаборації, тільки одна студія ризикнула вкласти гроші в проект — Lionsgate. Для студії Lionsgate мюзикл «Ла-Ла-Ленд» став новим досвідом після фільмів на кшалт «Голодні ігри». Для «Ла-Ла-Ленд» виділили 30 млн.дол., що вважається доволі скромною суммою для голлівудських постановок. Фільм містив 93 локації, 48 приміщень інтер’єру, 1600 людей масовки, дві камери, плівку 35 мм і 42 дні для зйомок.[6]
Зйомки[ред. | ред. код]
Режисер Демієн Шазелл на знімальному майданчику «Ла-Ла-Ленду»
У Демієна Шазелла пішло 6 років на те, щоб втілити мрію з мюзиклом «Ла-Ла-Ленд» в життя. Він казав:
«Ми переробляли його протягом року. За цей час ти пробуєш різні варіанти і стаєш дійсно помішаним з тим, що ніяк не спрацьовує і намагаєшся це виправити»[10].
Зйомки фільму почались 10 серпня 2015 року в Лос-Анджелесі[11]. Головні актори Раян Гослінг та Емма Стоун мали 3 місяці для підготовки до участі у стрічці. Пізніше в інтерв’ю вони розповідали, що 3 місяці — це «нечувана щедрість для акторів у Голлівуді»[8]. Р. Гослінг вчився грати на фортепіано, щоб виконувати музичні партії без дублера, а Емма Стоун тренувалась у танцях [6].Емма Стоун зазначала в інтерв’ю, що з дитинства вміла танцювати простий степ.
«Це мій невеличкий ритуал на знімальному майданчику. Допомагає прокинутись.»[9]
Кожну п’ятницю режисер Демієн Шазелл влаштовував для знімальної групи сеанси фільмів — від «Шербурзьких парасольок» до «Ночей в стилі бугі», які допомагали команді відчути атмосферу майбутнього фільму.
Затвердивши головних акторів, Демієн Шазелл трохи змінив сценарій. Спершу головні герої були зовсім молодими, вони тільки приїхали до Лос-Анджелесу. Джастін Гурвіц переписував пісні, іноді роблячи 30 різних версій, перш ніж номер влаштовував режисера.
Автострада між 105-м и 110-м шосе, де знімали першу сцену фільму
Перша сцена у фільмі — «Traffic», виявилась дуже складною під час зйомок. Для того, щоб зняти номер, авторам довелося брати дозвіл на перекриття реальної розв’язки між 105-м и 110-м шосе у Лос-Анджелесі. Дорогу дозволили перекрити на декілька годин впродовж двох днів. Знімати доводилося в найспекотніші дні у році, коли температура досягала 37°. Режисер хотів зробити враження «нерозривності» сцени, ніби вона знята без дублів. Але у перший день зйомок стояла сонячна погода, на другий день стало хмарно, що заважало ефекту сцени «без склейок». Танцювальний номер відшліфовували на репетиціях під час яких, Демієн Шазелл репетирував рух камери на своєму iPhone. Для зйомки сцени рухи знімального крану були розраховані до міліметра.
Для оператора фільму, шведа Лінуса Сандгрена головним завданням було не досягати великої реалістичності, щоб переходи до пісень не виглядали неприродними.
«Весь фільм треба було підтримувати враження, що от-от відбудеться щось чарівне» — говорить Сандгрен.
Сцена «Planetarium» теж виявилася непростою. У знаменитій обсерваторії Гріффіта заборонили торкатися стін і розташувати необхідне світло для зйомок не виходило. Авторам фільму довелося будувати фальшиві стіни та розміщувати обладнання на них.
Тест-перегляди картини пройшли невдало, режисер був впевнений, що фільм провальний[6]. Коли дирекція Венеціанського кінофестивалю попрохала фільм для відкриття, Демієн Шазелл дуже нервував.[10]
Оригінальна музика до фільму та пісні були написані композитором Джастіном Гурвіцом, другом режисера та його колишнім сусідом по кімнаті.[5] Він та Демієн познайомились у 18 років, коли Джастін шукав барабанщика в свій гурт.[12] Дж. Гурвіц також працював разом з Д.Шазеллом над музикою до попередніх двох його фільмів. Слова до пісень написали Пасек і Пол[en] (творчий дует авторів Бенджа Пасека та Джастіна Пола) не враховуючи пісню «Start a Fire», яка була написана Джоном Леджендом, Джастіном Гурвіцом та ін.[5]
Першою композитор написав тему фільму — «Mia & Sebastian’s Theme». Оркестрування було його найулюбленішою частиною роботи. Сам Джастін Гурвіц говорив, що робота над написанням музики для мюзиклу була вражаюча. Деміен Шазелл згадував:
«Ми з Джастіном завжди хотіли, щоб все було з оркестром, записувалося по-старомодному — всі разом в одній студійній кімнаті».
«Це про пристрасть до мистецтва, про пристрасть до кохання і про пристрасть з якою ми підходимо до фільму: як ми його пишемо, знімаємо, як ми збираємось це показати на екрані» — так відгукувався про музику до фільму режисер Д. Шазелл.[13]
Раян Гослінг також добре відгукувався про музику у стрічці в своїх інтерв’ю. Актор вчився грати свої партії по декілька годин на день протягом 3-х місяців. Він думав, що за цей час мелодії йому набриднуть, але навіть після закінчення зйомок, за його словами, він продовжував насолоджуватися ними.[13][8]
«Нам так пощастило мати цю музику, бо це справді щось особливе»[13].
Емма Стоун теж відгукувалася позитивно:
«Джастін написав таку прекрасну музику. Люди завжди відмічають її, коли згадують фільм».[13]
За пісню «City of Stars» та музику до фільму Джастін Гурвіц був нагороджений двома «Оскарами» на 89 цеременії вручення премії.
Пісні[ред. | ред. код]
Коли музика була написана, команда почала шукати сонграйтерів. Джастін Гурвіц описував цей період пошуків «майже, як побачення», бо композитор і режисер зустрічали купу авторів, але ніхто їм не підходив. Пасека і Пола знайшов менеджер фільму Річард Крафт. Джастін Пол розповідав:
«Він сказав нам, що є два хлопці, вони познайомились у коледжі, тепер разом знімають фільм. Вони прямо як ми, тільки живуть у Лос-Анджелесі. Вони розпочинають новий проект — мюзикл і їм потрібні сонграйтери. Вам потрібно попрацювати з ними»
Після цього Бендж Пасек і Джастін Пол подзвонили Д.Шазеллу та Дж. Гурвіцу, але ті відповіли їм «без особливого захвату». Після цього поети вирішили поїхати до Лос-Анджелесу, щоб «з’явитися на порозі і попросити про зустріч». Режисер та композитор врешті зустрілись з дуетом, але як розповідає Бендж Пасек, вони з Полом почувались, немов переслідувачі, бо з’ясувалося, вони зупинились у тій самій будівлі, де жив Дж. Гурвіц:
«Коли ми повертались з обіду, наша машина зупинилась перед їхньою. І вони такі: „Хлопці, а ви що тут робите?“. Якби вони все-таки приїхали перші, вони б точно думали, що ми їх переслідуємо»
Наступного дня Пасек і Пол вже залишились працювати над матеріалом.[14]
«City of Stars»[ред. | ред. код]
Перед тим як творчий дует вилетів до Лос-Анджелеса, Д.Шазелл і Дж. Гурвіц надіслали їм мелодію, яка називалась «Баллада». Спершу це мала бути пісня Мії, яку вона співає перед розставанням зі Себастьяном
«Ми слухали цю мелодію, повну суму і меланхолії, але і надії також. В ній було стільки емоцій, вона розказувала історію. Ми неймовірно зраділи тому, що у них вийшло» — розказує Бендж Пасек
Дует написав багато матеріалу в літаку під час польоту, який їм залишалося відредагувати вночі. На наступний ранок хлопці піднялися на верхній поверх, де мешкав Джастін Гурвіц і проспівали йому свою версію.
«З того моменту і почалася робота над піснями» — свідчить Джастін Пол
Джастіну Гурвіцу сподобався перший варіант слів:
«Це було саме те, що у фільмі. Треба було підправити тут і там, але фактично, ідеально вже тоді».
Коли пісню у виконанні Пасека і Пола вперше почув режисер, то був вражений:
«Мова була така проста, але елегантна та поетична. До цього ми намагались робити деякі аматорські тексти, але вони не лягали на пісню».
Те, що пісню не буде співати Емма Стоун, стало зрозуміло тільки після першої прочитки. Спершу режисер думав, що фортепіанних партій Себастьяна буде достатньо, щоб герой міг виразити свої емоції, але це виявилося не так. Тому пісню «City of Stars» віддали Себастьяну, а для Мії залишили «Audition», яка, на думку режисера, робить номер більш сильним.
«Якщо ти вже встановив таку мову, де люди співають про свої почуття, то має бути баланс» — пояснює Д.Шазелл.
Перша версія сценарію, не мала сцени, де герої сидять за фортепіано, натомість, був більш швидкий номер.
«Вже на першій репетиції стало ясно, що це абсолютно не личить фільму. Ми мали якось відзначити момент, коли Міа робить п’єсу, а Себастьян вступає в новий гурт. Ми повернулись до дуету, тому що нам подобалась ідея повторюваної мелодії. Вийшло, що на початку Раян знайомить нас з нею, потім ви чуєте її знову і повністю в дуеті. Ми вирішили знімати це наживо і по-простому. Це мало контрастувати з двома великими номерами — „Planetarium“ і „Start a Fire“ Джона Ледженда» — розповідає Д.Шазелл
От, що говорить про характер пісні композитор Джастін Гурвіц:
«Це пісня про тугу. Спершу він співає про свої залицяння, після того, як запросив її на побачення. Він радісний, але також і обережний, він мав багато мрій, які не здійснились. Так що пісня має цю багатообіцяючу, оптимістичну солодкість, але також і сум. Коли ви чуєте пісню вдруге, їхні стосунки вже розвиваються, але вони перемикаються на кар’єру. Мені подобається, як вона адресована і стосункам, і професійним амбіціям, і з цієї причини відчувається інша сутність фільму, разом з головною любовною темою».[14]
Девід Васко, художник-постановник, говорив, що «це була можливість зняти фільм про місто, яке ми глибоко любимо». Сенді Рейнолдс-Васко, декоратор, відмічала наявність у фільмі багатьох декорацій, «що промовляють до різних епох».
Режисер Д.Шазелл зазначав:
«Мене дуже зацікавила ідея того, як використати колір і музику, і декорації, і костюми — всі ці виражальні елементи старих фільмів. Як використати їх, щоб розказати емоційну історію, але оновити їх до сучасних вимог кінопроцесу. Більшість сцен була знята просто неба, але кожна локація була ретельно розроблена, змінена. Все: від маленьких штрихів, як вуличні ліхтарі, до більш помітних, як декорації в планетарії».
Мері Зофрес, художник по костюмах, розповідала:
«Ми пройшлися по всьому фільму, від сцени до сцени, я, Демієн, Девід Васко і Сенді Рейнолдс-Васко. Щось вічне разом з сучасною чуттєвістю було саме тим на що ми спирались. Коли Міа починала, в її одязі багато яскравих кольорів. З розвитком сюжету вона стає більш зрілою, кольори втрачають свою важливість, зате з’являється витонченість».
Важливою умовою від режисера було знімати сцени «єдиним кадром».
«Треба було показати, як камера може танцювати навіть разом з танцівниками» — говорив оператор Лінус Сандгрен.[15]
Менді Мур, хореограф, розповідала, що режисер хотів танці у старому стилі. «Без варіантів. Ніби «Бердмен» зустрічає «Співаючи під дощем».[15] Під час зйомок першої сцени «Traffic», Менді Мур лежала під однією з машин на шосе, рахуючи кроки для танцівників протягом 47 дублів. Саме стільки знімали цей номер. Для нього потрібно було залучити 30 професійних танцівників і більше ніж 100 людей у масовці. Спершу репетиції проводили на парковці, а згодом на справжньому шосе о 3 годині ночі. Хореограф і режисер розмітили на папері, куди має рухатись камера. Потім це трансформувалось в 3-D модель з іграшковими машинками. На підготовку танцювальних номерів з головними акторами пішло 2 місяці. Раян Гослінг раніше ніколи не вчився танцям.
«Він говорив, що має ритм і знає, як виступати, але не те щоб добрий у цьому. Тож в основному він говорив „Давайте почнемо завтра“» — згадувала хореограф.
Р. Гослінг та Емма Стоун мали різний підхід до репетицій.
«Вона хотіла починати негайно. Коли Раян абсолютно інший. В нього пішло багато часу, щоб зрозуміти степ. Ми проганяли танець з ним знову і знову» — пояснює Менді Мур.
Для сцени у Гріффіт Парк, де герої танцюють на світанку, хореограф позичила деякі рухи з танців Фреда Астера та Джинджер Роджерс у фільмі «Циліндр» (1935). Але цей номер у парку виявився не таким вже й легким. «Режисер хотів зняти все одним дублем» — пояснює М.Мур. Одна камера і нерозривний монтаж. Демієн Шазелл хотів домогтися натуральності кольорів під час сходу сонця і в жодному разі не застосовувати постпродакшн. Тож на зйомку сцени була виділена всього година, щоб спіймати це особливе світло.
« Ця година дала нам можливість зробити 5 спроб. І зазвичай спроба № 1 була занадто світла, спроба № 5 темна. Ми знімали це протягом двох ночей, так що загалом в нас було 6 спроб. Танцювати на схилі і на асфальті при цьому не бувши танцівниками. Якщо вдуматись в те, що у них вийшло, то це просто неймовірно!» — говорить хореограф Менді Мур.[16]
У фільмі наявна значна кількість кіноалюзій. З найбільш відчутних впливів — мюзикли та музичні фільми 30-х — 60-х р.р.
Обсерваторія Гріффіта
«Бунтівник без причини» (1955)[ред. | ред. код]
«Ріалто» — один з останніх однозальних кінотеатрів в Південній Каліфорнї. Місце першого побачення Себастьяна та Мії
Обсерваторія Гріффіта, яка розташована на південному схилі гори Голлівуд в Лос-Анджелесі, з’являється в кадрі у декількох десятках фільмів, але по-справжньому відомою вона стала після виходу «Бунтівника без причини» (1955). На сеанс саме цієї стрічки Себастьян (Раян Гослінг) запрошує Мію (Емма Стоун) в «Ріалто», один з останніх однозальних кінотеатрів Південної Каліфорнії. Перед драматичною фінальною сценою плівка спалахує і показ припиняється. У героїні виникає ідея відправитися в те саме місце, яке вони тільки-но бачили на екрані. Так Обсерваторія Гріффіта стає частиною ще одного фільму.
Як і герой Джеймса Діна, персонаж Раяна Гослінга відчуває гостре почуття незадоволеності життям. Головний герой «Бунтівник без причини» протестував проти батьків і монотонного перебігу життя — Себастьян повстає проти смаків натовпу. Його дратує недалекість і байдужість сучасників. «Все навколо всім захоплюються, але ніхто нічого по-справжньому не цінує», — говорить він дівчині про жителів Лос-Анджелеса, пояснюючи їй, що таке справжній джаз.[17]
«Дівчата з Рошфора» (1967), «Шербурзькі парасольки» (1964)[ред. | ред. код]
«Я обожнюю фільми Жака Демі», — говорив Д. Шазелл. Вплив першої кінокартини відчувається на початку «Ла-Ла Ленду», де ми бачимо сцену дорожнього затору. На початку фільму «Дівчата з Рошфора» теж є аналогічний номер з танцями на автомобільному поромі. Двері з написом «Parapluies» і розбивка фільму на розділи з назвами сезонів року — явна алюзія до «Шербурзьких парасольок», інший відомій картині того ж режисера.
Якби не гра Катрін Деньов і музика Мішеля Леграна, сентиментальні «Шербурзькі парасольки» могли б бути одним з багатьох фільмів про закоханих, яким не судилося бути разом. Але, з’єднавши всі ці компоненти, Жак Демі створив фільм особливого жанру — мелодраматичний мюзикл. Тут немає місця хіпі-енду — ми розуміємо, що любов героїв закінчилася, але їхнє життя триває.[17]
«Співаючи під дощем» (1952)[ред. | ред. код]
Проводячи Мію до парковки її автомобіля, Себастьян починає крутитись навколо вуличного ліхтаря. Це достатньо поширена і очевидна алюзія до фільму «Співачи під дощем», яка часто використовується в кіно. Але це не єдине посилання до фільму Джина Келлі і Стенлі Донена, що наявне у «Ла-Ла Ленд». У їх числі також колажі з неонових вивісок, сцени діалогів на тлі кінознімальних майданчиків та фінальний номер, що звучить, як гімн на славу акторської професії.[17]
Фред Астер і Джинджер Роджерс — легендарні зірки мюзиклів
«Циліндр» (1935), « Час свінгу» (1936)[ред. | ред. код]
Згадайте танцювальні степ-номери на лавочці у парку, що виглядають як незаплановані танцювальні імпровізації. Це данина Д. Шазелла класичним чорно-білим фільмам за участі Фреда Астера та Джинджер Роджерс, яким жанр мюзиклу до сьогодні зобов’язаний місцем в історії.[17]
«Касабланка» (1942)[ред. | ред. код]
Головна героїня Мія працює бариста в кафе кіностудії, яке знаходиться навпроти будинку-декорації з культового фільму «Касабланка» (1942), де головну жіночу роль зіграла Інгрід Бергман. Судячи з постеру на стіні з її зображенням у кімнаті Мії, героїня є величезною шанувальницею таланту зірки кіно 40-х-50-х і, можливо, несвідомо повторює її долю в фільмі. Як і глядачі «Касабланки», глядачі «Ла-Ла Ленду» до самого фіналу сподіваються, що головні герої зможуть бути разом, проте, це виявляється неможливим .[17]
Коли в 1987 р. студія Warner Bros спробувала перемонтувати заключний епізод «Касабланки», де головна героїня коли не полетіла, а залишилася на землі в обіймах Ріка (Гамфрі Богарт), це миттєво перетворило культовий фільм в наївну і неправдоподібну мелодраму. Сценарій фільму передбачав два можливих варіанти фіналу, проте відзнятий був лише той, який глядачі побачили на екрані: заради перемоги над фашизмом Рік жертвує своєю любов’ю, закохані розлучаються назавжди. Так само і героям «Ла-Ла Ленда» доводиться жертвувати любов’ю заради виконання своєї мрії. Питання, чи судилося героям бути разом протягом життя, режисер залишає на розсуд глядача. Проте цікавим є також те, що чоловік Мії нагадує хлопця, з яким вона зустрічалася до Себастьяна.
Про «Касабланку» глядачу також нагадує не тільки ідея ностальгічної мелодії двох закоханих, яка неодноразово звучить у фільмі, але і фінальна сцена. «З усіх забігайлівок всіх міст у світі вона зайшла в мою», — міг би також сказати Себастьян слідом за Ріком, героєм «Касабланки», який не вірить своїм очам, коли на порозі його клубу з’являється Ільза. Доля вперто зводить їх разом (герої «Ла-Ла Ленда» двічі випадково зустрінуться, перш ніж полюблять один одного), але останнє слово все одно залишиться за кожним з них.
Критика[ред. | ред. код]
Фільм отримав загальне визнання від кінокритиків. На веб-сайті Rotten Tomatoes стрічка має рейтинг 93 % за підсумком 296 рецензій критиків, а її середній бал становить 8,7/10[18]. На Metacritic фільм отримав 93 бали зі 100 на основі 53 рецензій, що вважається загальним визнанням[19].
Манохла Даргіс з The New York Times, зазначила, що «пан Шазелл робить мюзикл знову важливим». Пітер Треверс з Rolling Stone дав стрічці 4 зірки з 4-х і назвав улюбленим фільмом року, описуючи її як «гаряче чудо». Критик відмітив музичні номери, зокрема першу сцену. Майкл Філліпс з Chicago Tribune також хвалив першу сцену і відмічав гру Емми Стоун, заявляючи «вона вже є причиною переглянути фільм».
Кінокритик Олексій Бондарев дав стрічці 9 балів з 10-и, написавши наступне: «Ла-Ла Ленд» — це справжнісінька голлівудська казка зі зворушливою любов’ю, з добре прописаним конфліктом, з чіткою і виразною структурою, гарною музикою і неймовірно зворушливим фіналом[20].
Касові збори[ред. | ред. код]
За перший вікенд (12 —15 січня) українського прокату «Ла-Ла Ленд» заробив 3 048 582 гривні (111 819 доларів), зайнявши четверте місце в бокс-офісі. На фільм було продано 37 569 квитків, а сам він був показаний на 81 екрані за даними Kino-teatr.ua, за даними Box Office Mojo — на 86 екранах[21][22].
Під час допрем’єрного показу у США, що розпочався 9 грудня 2016 року, протягом першого тижня фільм був показаний у 5 кінотеатрах і зібрав 881 104 $, що на той час дозволило йому зайняти 15 місце серед усіх прем’єр. Під час прем’єрного показу у США, що розпочався 25 грудня 2016 року, протягом першого тижня фільм був показаний у 734 кінотеатрах і зібрав 9 242 782 $, що на той час дозволило йому зайняти 8 місце серед усіх прем’єр. Показ фільму тривав 140 днів (20 тижнів) і зібрав за цей час 151 101 893 доларів США в американському прокаті[2] та 294 990 554$ у світі.[2], тобто загалом 446,092,357 доларів США[2] при бюджеті 30 млн доларів США[1].
Нагороди й номінації[ред. | ред. код]
«Ла-Ла Ленд» став першим фільмом в історії премії «Золотий глобус», який отримав 7 нагород — він переміг у кожній категорії, в якій був номінований, включаючи наступні: найкращий фільм (комедія або мюзикл), найкращий режисер, найкращий актор (комедія або мюзикл), найкраща акторка (комедія або мюзикл)[23]. Попередній рекорд належав стрічкам «Пролітаючи над гніздом зозулі» (1975) Мілоша Формана і «Опівнічний експрес» (1978) Алана Паркера (6 нагород)[23].
Фільм отримав 14 номінацій на премію «Оскар». До цього таку кількість номінацій отримували лише фільми «Все про Єву» (1950) та «Титанік» (1997)[24]. Загалом фільм виграв 6 премій «Оскар», ставши тріумфатором церемонії (Найкращий режисер, Найкраща акторка (Емма Стоун), Найкращий оператор, Найкраща оригінальна музика, Найкраща пісня, Найкращий художник-постановник[5]).
Конфуз на церемонії Оскар[ред. | ред. код]
«Ла-Ла Ленд» був одним з номінантів на премію «Оскар» в категорії Найкращий фільм разом зі стрічками «Місячне сяйво», «Огорожі», «Манчестер біля моря», «Лев», «Прибуття», «З міркувань совісті», «Будь-якою ціною», «Приховані фігури» на 89 церемонії вручення премії. Традиційно оголошення переможця в цій категорії відбувається в останню чергу, після проголошення переможців в номінації Найкращий актор та Найкраща акторка. Наприкінці церемонії на сцену вийшли актори Воррен Бітті та Фей Даннавей, щоб оголосити Найкращий фільм. Воррен Бітті відкрив конверт, але на якусь мить знітився, передав конверт своїй колезі й Фей Даннавей оголосила зі сцени, що переможцем стає фільм «Ла-Ла Ленд».
На сцену вийшла знімальна група картини. Продюсери вже проголошували слова подяки, але через кілька хвилини на сцені з’явились організатори, які почали перевіряти конверт. Після цього продюсер стрічки Джордан Горовіц підійшов до мікрофону і оголосив, що Найкращим фільмом стає «Місячне сяйво» і «це не жарт». Спершу публіка не зрозуміла, як реагувати на це, але після того, як Джордан Горовіц показав конверт з написом «Місячне сяйво», всі присутні піднялись і почали аплодувати. Наступним до мікрофону підійшов ведучий церемонії Джиммі Кіммел щоб вибачитись перед глядачами. Потім слово взяв Воррен Бітті, який хотів розтлумачити ситуацію:
«Я відкрив конверт і там було написано Емма Стоун „Ла-Ла Ленд“. Ось чому я так довго дивився на Фей і на вас. Я не намагався бути кумедним. Це „Місячне сяйво“ найкращий фільм».
В цей час на сцену вже піднімались приголомшені творці «Місячного сяйва», які підійшли до мікрофону після Воррена Бітті і режисер фільму Баррі Дженкінс зізнався, що навіть «у його мріях, це не могло бути правдою».[25]
Ла-Ла-Ленд — фильм о музыке и любви в Лос-Анджелесе
Всем привет! Сегодня я решил познакомить вас, дорогие читатели, с Ла-Ла Ленд (La La Land). Большинство из вас наверняка знает или где-то слышали о том, что совсем недавно вышел музыкальный фильм с таким поэтичным названием, который был снят в Лос-Анджелесе и получил сразу 6 оскаров, правда так и не став лучшим фильмом года (на церемонии вручения премии Американской киноакадемии даже произошел большой конфуз, когда перепутали победителя). В общем, это будет не обычная статья о путешествиях, в которой я расскажу не только о самом фильме, актерах и где его снимали, но и о происхождении термина Ла-Ла Ленд, и почему так теперь называют Лос-Анджелес, у которого уже и так было прозвище Город Ангелов.
С одной стороны, говорить о том, что город играет свою роль в каком-то фильме, давно стало своего рода клише. Но, справедливости ради, надо признать, что не в каждом фильме столько всего закручено вокруг одного лишь города, как в Ла-Ла Ленд, в котором Лос-Анджелес действительно сыграл свою очень значимую роль, придав фильму ностальгический дух мечтателей и свободы. Его и правда снимали в Лос-Анджелесе и окрестностях в течение 42 съемочных дней на нескольких десятках съемочных площадок. В итоге Ла-Ла Ленд был номинирован более чем на 140 разных премий (в том числе на 14 оскаров), и этот факт красноречиво говорит о том, что этот фильм был признан одним из лучших шедевров мирового кинематографа за последние несколько лет.
Содержание статьи
Ла-Ла Ленд
Ла-Ла Ленд – это идиома, изначально подразумевавшая под собой некую гипотетическую землю, край, выдуманную территорию, однако впоследствии ставшая одним из неофициальных названий и прозвищем города Лос-Анджелес в США.
Фильм Ла-Ла Ленд
Кроме того, Ла-Ла Ленд (англ. La La Land) – это американский музыкальный фильм продолжительностью 128 минут о творческой и красивой голливудской жизни в выдуманном Лос-Анджелесе, снятый в 2015 году режиссером Дэмьеном Шазеллом в форме трагекомедийного мюзикла и рассказывающий историю любви джазового пианиста и молодой начинающей актрисы.
- В главных ролях снялись актеры Райан Гослинг, Эмма Стоун и Джонатан Кимбл Симмонс.
- Мировая премьера фильма Ла Ла Ленд состоялась 31 августа 2016 года на Венецианском международном кинофестивале.
- Бюджет фильма составил всего 30 миллионов долларов США, а сборы по итогу превысили 0,5 миллиарда долларов.
- Фильм Ла-Ла Лэнд завоевал 6 премий Оскар (был номинирован на 14), получил рекордные 7 Золотых глобусов и был удостоен 5 премий BAFTA.
Фильм Ла-Ла Ленд получил Оскары в следующих номинациях:
- Лучшая режиссура – Дэмьен Шазелл
- Лучшая актриса – Эмма Стоун
- Лучшая операторская работа – Линус Сандгрен
- Лучшая работа художника-постановщика – Дэвид Уоско (постановщик), Сэнди Рейнольдс-Уоско (декоратор)
- Лучшая музыка к фильму – Джастин Гурвиц
- Лучшая песня к фильму – City of Stars (Джастин Гурвиц, Бендж Пасек, Джастин Пол)
Название Ла-Ла-Лэнд и его связь с Лос-Анджелесом
Название Ла-Ла-Ленд вы ни за что не найдете ни на одной географической карте, однако это мелодичное название имеет прямое отношение к реальному месту на планете Земля. Им является Лос-Анджелес, который, как известно, сокращенно по-английски называют L.A. (Эл-Эй). Это фразеологизм произошел благодаря сочетанию названия местности и эксцентричного фривольного поведения представителей киноиндустрии, проживающих в Лос-Анджелесе и устраивающих себе праздники чуть ли не каждый день.
Термин Ла-Ла-Ленд стал широко использоваться в американском обществе в конце 70-х годов прошлого века, и подтверждение этому можно найти сразу в нескольких печатных источниках:
- Газета Вашингтон Пост (Washington Post) в номере от 4 февраля 1979 года пишет: “Ночь понедельника в Лалаленде не похожа на ночь понедельника, скажем, в Вашингтоне” (Monday night in Lalaland is not like Monday night in, say, Washington).
- В свою очередь, газета Лос Анджелес Таймс (Los Angeles Times) в номере от 28 июля 1979 года опубликоовала такую строку: “Хизер побывала в ла-ла ленд после того, как выпила шипучий чай со льдом и ЛСД, предназначенный для Дайаны” (Heather was in la-la land after drinking the LSD-spiked iced tea intended for Diana).
Еще одну связь между Ла-Ла-Ленд и Лос-Анджелесом мы можем увидеть в фильме Полицейский из Беверли-Хиллз (Beverly Hills Cop) 1984 года. В сцене, где главный герой Аксель Фоли, которого сыграл Эдди Мерфи, был раскритикован своим коллегой (копом-напарником) Джеффри Фридманом, Фоли заткнул свои уши пальцами и запел “ла-ла-ла”, чтобы не слушать упрек в свой адрес:
Фоли: Я тебя не слушаю.
Джеффри: Отлично, это так по-взрослому!
Фоли: Я не слушаю Джеффри, но он все еще что-то говорит.
После выхода фильма на экраны этот поступок Фоли стал чем-то вроде клише среди голливудских персонажей, и на протяжении нескольких следующих лет он неоднократно повторялся в других фильмах.
Несмотря на все ассоциации с “Ла-Ла-Лэнд”, которые стали широко применяться к Лос-Анджелесу лишь в конце XX века, самое раннее использование этого фразеологизма в печатных изданиях можно встретить и в более далеком прошлом. Вот, например, возьмем заголовок газеты Лос-Анджелес Таймс в январе 1925 года: “Небольшие автомобили, разработанные французскими инженерами удивили американское правительство. Глава коммерческого отдела вернулся домой и описывает одноместное такси в Ла-Ла-Ленд”.
Предположительно, автор этого газетного заголовка имел в виду широко распространенную фразу “Оо-ла-ла” (ooh-la-la), которая тогда (в 1925 году) была в моде в США как недавнее заимствование из французского языка. То есть, таким образом была придумана более ранняя форма la-la land. Однако в то время употребление этого словосочетания не соответствовало его сегодняшнему смыслу, хотя оно, возможно, и подошло бы позже в качестве альтернативы к фразе “поедающие сыр окруженные обезьяны” (cheese-eating surrender monkeys), которую автор «Симпсонов» Кен Килер использовал для описания преобладающих анти-французских настроений в американском обществе в 1995 году.
Ла-Ла Ленд – история о любви в Голливуде
Посмотрев один из самых успешных за последнее время голливудских фильмов Ла-Ла Ленд, многие зрители хотели бы побольше узнать о том, что его название на самом деле означает?
Фильм Ла-Ла Ленд режиссера Дэмьена Шазелла, повествующий о двух страстных исполнителях в Голливуде, ищущих любовь и пространство для самовыражения и мечтающих оказаться в самом центре внимания, в итоге сам оказался в лучах славы и собрал в начале 2017 года большинство американских наград в разных номинациях за работу в области кино.
Стоит ли смотреть фильм Ла-Ла Ленд? Однозначно да! Выбор киноакадемиков не может быть случайным, игра актеров по-настоящему завораживает, да и сам город Лос-Анджелес показан просто великолепно.
Факты о музыке к фильму Ла-Ла Ленд:
- Музыкальную тему к фильму Ла-Ла Ленд написал Джастин Гурвиц, одногруппник Дэмьена Шазелла по Гарвардскому университету. Он же сделал оркестровку для исполнения. Тексты песен написали Пасек и Пол, а также Джон Стефенс (Джон Леджент), Дж. Гурвиц, Мариус де Врайес и Анжелика Синелу.
- На 89 церемонии вручения премий Американской киноакадемии песня Город звезд (City of Stars) из фильма Ла-Ла Ленд была удостоена Оскара.
- Саундтрек Ла-Ла Ленд вышел в свет 9 декабря 2016 года на Интерскоуп Рекордс. Он включает в себя 15 композиций, а его продолжительность составляет 45 минут 53 секунды.
Поскольку во время просмотра фильма основное внимание зрителя приковано к тому, что происходит на экране, где интересно все – от музыки и мест съемок до заковыристых интриг и неординарного сюжета. Поэтому само название Ла-Ла Ленд мало кого способно сподвигнуть на поиски его смысла.
Почему L.A. и Голливуд называют La La Land
На самом деле, довольно короткая фраза Ла-Ла Ленд (La La Land) в первую очередь используется для того, чтобы коротко и емко описать Лос-Анджелес и его район Голливуд, как неотъемлемую часть этого города, знаменитого своей индустрией кино, а также множество знаменитостей, мировых звезд и артистов, которые вдыхают жизнь в его знаменитые улицы.
Находящийся в южной Калифорнии на Западном побережье Америки, Лос-Анджелес, который также называют Городом Ангелов, является сегодня вторым по численности населения городом в США после Нью-Йорка.
Читайте подробнее о том, как добраться в Лос-Анджелес →
Краткая история создания Голливуда – “Города мишуры” (Tinsel Town):
- История известности Лос-Анджелеса как фабрики грез и лидера мировой киноиндустрии началась довольно давно, в 10-х годах XX века, когда кинематографисты всех величин начали массово переезжать на Западное побережье США, в окрестности Голливуда. Это была их отчаянная попытка сбежать от мощной кинокомпании, которая монополизировала индустрию кино на Восточном побережье США возле Нью-Йорка и мешала независимым работникам кино создавать свои собственные фильмы, постоянно диктуя свои условия.
- Довольно скоро район киношников в Лос-Анджелесе, где обосновались переехавшие туда актеры и другие деятели кинематографа, получил прозвище “Город блесток и мишуры” (Tinsel Town), потому что в нем стало так много разных киностудий, в работе которых участвовали актеры первой величины, что все улицы города, а также бары и рестораны Голливуда были постоянно наполнены звездами кино.
- В условиях свободной конкуренции Голливуд вскоре стал центром американской киноиндустрии, прославив ее на весь мир. Он создал себе настолько яркую репутацию во всем мире, что она и по сей день все еще остается довольно сильной, несмотря на то, что всю свою независимость он уже давно потерял и живет по своим довольно строгим законам, от которых сам пытался сбежать ровно век назад.
Сегодня “Город мишуры” включает в себя ряд знаковых улиц и достопримечательностей, таких как Бульвар Сансет, увековеченный в многочисленных мюзиклах и фильмах самыми знаменитыми постановщиками, начиная с Билли Уайлдера и до Эндрю Ллойд-Уэббера. Ежедневно десятки тысяч туристов прилетают сюда, чтобы прогуляться по его улицам и посмотреть самые интересные достопримечательности Лос-Анджелеса.
Купить дешевые авиабилеты в Лос-Анджелес можно здесь →
Читайте также статью с подробной информацией о перелете в Лос-Анджелес →
Кстати, в далеком 1956 году именно в честь создавших Голливуд деятелей кино, а также работавших там актеров и режиссеров, была открыта Голливудская Аллея славы (Hollywood Walk of Fame), на которой их имена были увековечены в тех самых звездах славы, расположенных прямо под ногами.
Интересный факт: Знаменитый знак Голливуда (огромные белые буквы HOLLYWOOD на холме, которые видно издали), ставший хорошо известным по всему миру, изначально установили в 1923 году для рекламы строительства домов. и первоначально читался как “Hollywoodland”, но затем, спустя несколько лет, последняя часть слова была удалена. с тех пор знак является одним из самых узнаваемых символов Голливуда.
Лос-Анджелес в фильме Ла-Ла Ленд
Фильм Ла-Ла Ленд, вышедший в прокат в Великобритании 13 января 2017 года, показывает сегодняшний Лос-Анджелес, но в особенной ностальгической атмосфере, пронизанной ссылками на разные периоды в истории этого американского города.
По сюжету фильма, начинающая актриса Мия подрабатывает бариста в кофейне на киностудии Уорнер Бразерс. Надо сказать, Warner Bros. была одной из крупнейших кинокомпаний «большой шестерки», которая задавала направление в голливудской индустрии кино и на протяжении десятилетий оказывала огромное влияние на развитие американского кинематографа, а также имела контроль над фильмами, звездами и даже кинотеатрами.
Еще одно значение термина Ла-Ла Ленд
Стоит добавить, что термин Ла-Ла Ленд в американском обществе также относится к определенному типу мышления мечтателя, которое не связано с реальностью, и всегда сосредоточено на фантазиях. Фильм Ла-Ла Ленд также сфокусирован на мечтах об известности и славе, что придает его названию второе значение.
Читайте также:
Где снимали фильм Ла-Ла Ленд в Лос-Анджелесе?
Дэмьен Шазелл снимал фильм Ла-Ла Ленд в Лос-Анджелесе потому, что очень хотел перенести действие сюжета именно в такое поэтическое место, которое было создано людьми с самыми смелыми и безбашенными мечтами, и которые были готовы поставить на карту буквально все, что у них было, ради осуществления своей мечты.
Съемки фильма проходили более чем в 60 местах в L.A. Вот лишь некоторые из них:
- Финикулер Полет Ангелов (Angels Flight Trolley) в районе Даунтаун
- Особняки в районе Голливуд-Хиллз (Hollywood Hills)
- Парк и обсерватория Гриффита (Griffith Park & OBservatory)
- Мост на улице Колорадо (Colorado Street Bridge) в Пасадене
- Театр Риалто в Южной Пасадене
- Кинокомпания Уорнер Бразерс (Warner Bros. Studio)
- Большой Центральный рынок (Grand Central Market)
- Кафе Лайтхаус и пирс на пляже Эрмоза (Hermosa Beach’s Lighthouse Cafe)
- Отель Шато Мармон (Chateau Marmont Hotel)
- Ресторан Смоки-Хаус (Smoke House)
- Башня Уоттса (Watts Towers)
- Автомобильное шоссе Сеншари Фривей (Century Freeway)
Ла-Ла Ленд на карте
Больше информации о фильме Ла-Ла Ленд вы можете узнать на официальном сайте →
Интересного вам просмотра фильма и незабываемого путешествия по Лос-Анджелесу, дорогие читатели!
***
Напоследок, если вы еще не смотрели сам фильм, предлагаю видео трейлер Ла-Ла Ленд:
Полезно знать
Что такое «Ла-Ла Ленд» — Что посмотреть
Начинающая актриса и джазовый музыкант приезжают покорять
Голливуд, а пока суть да дело, работают в забегаловках. Она подает состоявшимся звездам
кофе, он играет им на фортепиано.
Рассказываем без спойлеров, что же за фильм такой — этот «Ла-Ла Ленд».
Название
pinterest
«Ла-Ла Ленд» — это не абстрактное выражение, придуманное
создателями фильма, у него есть вполне конкретное значение. Точнее, целых два.
Первое — это реальное прозвище города Лос-Анджелес, означающее место, где все
весело и несерьезно. ЛА, как вы понимаете, аббревиатура города.
Второе значение этого устойчивого выражения — «уход от реальности
в страну грез и фантазий».
Вдохновение
Кадр из фильма «Шербурские зонтики» (1964) Beta Film
Вдохновение вся команда, работавшая над фильмом, черпала в
старых мюзиклах. Известен даже список фильмов, которые смотрели члены съемочной группы до работы. Это: «Поющие под дождем» (1952), «Американец в
Париже» (1951), «Цилиндр» (1935), «Шербурские зонтики» (1964), «Время свинга»
(1936), «Театральный фургон» (1953), «Девушки из Рошфора» (1967) и «8 с половиной» (1963).
Кастинг
Эмма Уотсон в «Красавице и чудовище», Эмма Стоун в «Ла-ла Ленд»
На главную роль изначально звали Эмму Уотсон, но, так как
актриса предпочла съемки в фильме «Красавица и чудовище», пришлось искать
другую исполнительницу. Ею стала Эмма Стоун. Интересно, что Райан Гослинг,
исполнитель второй главной роли, в свою очередь отказался от роли Чудовища в
диснеевском мюзикле ради «Ла-Ла Ленда».
Дуэт
Кадр из фильма «Эта дурацкая любовь» Carousel Productions
Для Райана Гослинга и Эммы Стоун это третий совместный
фильм. Последние пять лет они довольно часто работают в дуэте: «Эта дурацкая любовь» (2011) и «Охотники на гангстеров» (2013). К этому списку в 2014 году
могла добавиться еще одна картина — «Фокус», но актеры ушли в другие проекты, а
их место заняли Уилл Смит и Марго Робби.
Синемаскоп
Постер к фильму «Как выйти замуж за миллионера» 20th Century Fox Film Corporation
Режиссер Дэмьен Шазелл настоял на том, что фильм должен быть
снят в формате «синемаскоп», широко применявшемся в Голливудском кино в
середине прошлого века. Одним из первых фильмов, снятых этой системой, была
комедия с участием Мерилин Монро «Как выйти замуж за миллионера». Шазелл рассчитывал на то, что использование этого формата поможет ему создать атмосферу
мюзиклов Золотой эры Голливуда.
Карьера Эммы Стоун
Эмма в сериале «Всё тип-топ, или Жизнь Зака и Коди» в 2006 году Disney XD
Играть в истории о том, как молодые и талантливые люди
спешат в Голливуд за славой, было тем проще, что актерам все это очень и очень знакомо. Например, когда Эмме Стоун было 15 лет, она решила, что актерская игра — это ее судьба и
надо перебираться в Лос-Анджелес. Чтобы убедить родителей, она сделала целую
презентацию в PowerPoint. Называлось это «Голливудский проект», а саундтреком послужила
песня Мадонны «Hollywood». В общем, родителей она убедила — через год девушка
бросила школу и уехала с мамой в Лос-Анджелес.
Музыкальный режиссер
Кадр из фильма «Одержимость» Blumhouse Productions
Режиссер мюзикла, Дэмьен Шазелл, снимает уже третий фильм о
людях искусства и их упертости. За «Ла-Ла Ленд» он уже получил много наград, но
первым его триумфом был оскароносный фильм «Одержимость» — о музыканте, оркестре
и садистски требовательном дирижере. Он же писал сценарий к не очень удачному
триллеру «Торжественный финал» с Элайджей Вудом в роли пианиста, боящегося сцены.
Золотой Глобус 2017
На церемонии «Золотой Глобус 2017» GettyImages
Фильм «Ла-Ла Ленд» был заявлен в семи номинациях на «Золотой
Глобус», и не только победил в них всех, но и поставил рекорд, собрав самое
большое число «глобусов» за историю церемонии:
- Лучшая оригинальная песня
- Лучший саундтрек
- Лучший сценарий
- Лучший актёр в комедии или мюзикле
- Лучшая актриса в комедии или мюзикле
- Лучший режиссёр
- Лучший фильм — комедия или мюзикл
Кажется, фильм нашел отклик в сердцах журналистов,
присуждающих премию. 12 января «Ла-Ла Ленд» стартует в российском прокате.
Посмотрим, тронет ли он зрителей так же сильно, как критиков.
А пока послушайте красивую песню.
Нашли ошибку? Выделите фрагмент и нажмите Ctrl+Enter.
Ла-Ла Ленд — Уикипедия
Уикипедия — ашық энциклопедиясынан алынған мәлімет
«Ла-Ла Ленд» (ағылш. La La Land) — Демиен Шазелл түсірген америкалық трагикомедия жанрындағы мюзикл фильмі. Лентаның әлемдік премьерасы 2016 жылдың 31 тамыз күні Венециан халықаралық кинофестивальінде[1] өткізіліп, сол фестивальдің ашылу фильмі ретінде көрсетілді, ал Қазақстандағы премьерасы — 2017 жылдың 12 қаңтар күні. Фильм Лос-Анджелестегі жас актрисаға ғашық болған джаз пианошы туралы баяндайды.
Фильмнің слоганы — «Ержүрек арманшылдарға арналады…» (ағылш. Here’s to the fools who dream)
«Ла-Ла Ленд» туралы 2014 жылдың 5 маусымында фильмнің бас рөлдеріне Майлз Теллер және Эмма Стоун қарастырылған кезінде белгілі болды, бірақ көп кешікпей әртістің екеуі де жобадан кетті.[2] 2015 жылдың 30 сәуірінде олардың орнына Райан Гослинг және Эмма Стоун келді.
Түсірілім[өңдеу]
Фильмнің түсірілімі 2015 жылдың 10 тамыз күні Лос-Анджелесте басталды.[3]
Фильмге арнлаған өлеңдерді және музыканы Дэмьен Шазельдің Гарвард университетіндегі курстасы Джастин Гурвиц жазып оркестрлеген.[4] Өлеңдер мәтінін «Start a Fire» (авторлары: Джон Ледженд, Гурвиц, Мариус де Фриз және Анжелика Синелу) өлеңінен басқа Бендж Пасек және Джастин Пол жазған.[5]
Саундтрек[өңдеу]
- Фильм актерлері – Another Day of Sun – 3:48
- Эмма Стоун, Калли Эрнандес, Соноя Мидзуно және Джессика Рот – Someone in the Crowd – 4:19
- Джастин Гурвиц – Mia and Sebastian’s Theme – 1:37
- Райан Гослинг және Эмма Стоун – A Lovely Night – 3:56
- Джастин Гурвиц – Herman’s Habit – 1:51
- Райан Гослинг – City of Stars – 1:51
- Джастин Гурвиц – Planetarium – 4:17
- Джастин Гурвиц – Summer Montage/Madeline – 2:04
- Райан Гослинг және Эмма Стоун – City of Stars – 2:29
- Джон Ледженд – Start a Fire – 3:12
- Джастин Гурвиц – Engagement Party – 1:27
- Эмма Стоун – Audition (The Fools Who Dream) – 3:48
- Джастин Гурвиц – Epilogue – 7:39
- Джастин Гурвиц – The End – 0:46
- Джастин Гурвиц – City of Stars (Humming) (Эмма Стоунмен бірге) – 2:43
Дереккөздер[өңдеу]
Ла-Ла Ленд (2016) объяснение смысла и концовки фильма
Читай нас в Дзене:
Успех «Ла-Ла Ленда» можно смело назвать ошеломляющим. Обратившись к покрытому пылью забвения жанру, режиссер фильма Д.Шазелл не только преодолел сопротивление продюсеров, уверенных, что джазовый мюзикл никому не нужен, но и снял фильм, собравший 446 миллионов долларов при бюджете в 30 миллионов, и получивший шесть «Оскаров».
Как оказалось, публика истосковалась по фильмам, в которых нет ни наркоманов, ни маньяков-социопатов, ни борьбы за права угнетенных социальных групп, но зато есть много песен, танцев и романтики. «Ла-Ла Ленд» — идеальный фильм для тех, кто ждет от кино возможности расслабиться и отдохнуть, но вместе с тем мюзикл Шазелла не лишен известной глубины.
Что такое «Ла-Ла Ленд»?
Название фильма на английском языке трактуется двояко: это и неформальное название Лос-Анджелеса, и выражение, означающее потерю связи с реальностью. Сам режиссер считает фильм данью признательности всем, кто однажды решился пойти вслед за своей мечтой, приехать в Лос-Анджелес и покорить его.
В чем смысл первых кадров?
В начале фильма главные герои — Миа и Себастьян — попадают в огромную пробку, превращающуюся в масштабную вокально-хореографическую сцену (в ней приняли участие 100 танцоров). Тем самым зрителю намекают на главную движущую силу сюжета — стремление достичь успеха в Лос-Анджелесе, а заодно и демонстрируют масштаб города.
В чем смысл темы джаза в фильме?
На первый взгляд все просто: Себастьян — джазовый пианист, и естественно, что именно этому музыкальному направлению уделено в фильме так много места. Однако почему джаз, а не рок, поп или классика? Потому что его так любит режиссер фильма? И почему в начале знакомства Миа заявляет, что равнодушна к джазу, а после успешного кастинга признает, что полюбила его?
Тему джаза можно рассматривать в двух аспектах: ностальгически-музыкальном и философском. В музыкальном плане «Ла-Ла Ленд» — продолжение традиций великих джазовых мюзиклов прошлого — и голливудских, и европейских, причем полный список музыкальных киношедевров прошлого, на которые ориентировались создатели фильма, занял бы не одну страницу.
В философском плане джазовая музыка выступает воплощением радости жизни, ее позитивного начала. Более того: джаз с его импровизациями так же спонтанен и полон неожиданных поворотов, как и сама жизнь. Полюбить джаз означает полюбить и принять жизнь, и в этом смысле признание Миа означает куда больше, чем изменение музыкальных вкусов.
В чем смысл сцены в Обсерватории Гриффита?
На первом «настоящем» свидании Себастьян и Миа идут в кино, причем смотрят не новинку, а старый кинохит «Бунтарь без причины» (1955). Когда фильм прерывается, герои отправляются в Обсерваторию Гриффита — реально существующее заведение, объединяющее под одной крышей планетарий, музей, различные выставки и т.д. Таким образом они как бы продолжают фильм, оборвавшийся на кадрах с обсерваторией: их реальность становится столь же захватывающей, как кино (и даже лучше, так как «Бунтарь без причины» — драма о несовершеннолетних преступниках). В то же время обсерватория предстает неким символическим образом, намекающим, с одной стороны, на мир звезд, которыми мечтают стать герои, а с другой — на волшебную силу любви, поднимающую над землей: души героев, так сказать, воспарили в небеса.
Почему в фильме нет классического хеппи-энда?
Хотя нельзя сказать, что финал «Ла-Ла Ленда» заставляет рыдать навзрыд, тем не менее он имеет отчетливый привкус грусти. Герои расстались, и хотя минувшее живо в их памяти, вместе им уже не быть. Классические мюзиклы заканчивались куда оптимистичнее, при том, что препятствия между влюбленными сердцами бывали куда серьезнее. Почему же Шазелл в этом случае отступил от традиции?
Некоторые зрители полагают, что режиссеру банально захотелось добавить драматизма, но на самом деле причины несколько сложнее. «Ла-Ла Ленд», как и любое произведение искусства, не может игнорировать изменившуюся реальность. Реальность же такова, что эгоцентризм из порока стал вариантом нормы, а любовь перестала быть смыслом жизни. Герои «Ла-Ла Ленда» — не просто современные люди, они современные люди, добившиеся успеха, и потому не могут быть иными. И здесь мы плавно переходим к главной идее фильма.
В чем смысл фильма?
Чтобы в очередной раз сказать, что музыка окрыляет, а любовь вдохновляет, вряд ли стоило тратить усилия. Мысль о том, что за успех приходится платить, тоже не назовешь свежей, к тому же нельзя сказать, что в судьбе героев роковую роль сыграли именно их карьерные успехи. В конце концов, в том же Голливуде полно «звездных» пар. Миа и Себастьяна разлучили не внешние обстоятельства, а они сами: оба слишком привыкли тянуть одеяло на себя. Любовь если и изменила их, то ненадолго.
Подлинный смысл «Ла-Ла Ленда» помогает понять его слоган: «Бесстрашным мечтателям посвящается…». Мечта, как и любовь — прекрасны, и в жизни каждого человека должен быть удивительный период, когда он (или его душа, неважно!) танцует меж звезд, поднимаясь ввысь над прозой жизни. Но это именно период: нельзя всю жизнь строить воздушные замки. Как бы не меняли любовь и романтика человека, рано или поздно он возвращается к своему «Я», а танцы в облаках сменяются более земными делами. Но это не значит, что нужно страдать от того, что удивительная эра жизни закончилась: надо радоваться, что она была. И не случайно в финальных кадрах Миа и Себастьян улыбаются, благодаря друг друга за былое.
Интересные факты
Хотя в первой версии сценария события разворачивались в Бостоне, Шазелл решил перенести действие в Лос-Анджелес, придав образу города ощутимый привкус ностальгии. Чтобы напомнить зрителю о золотой эпохе джазовых мюзиклов, режиссер искал места, сохранившие атмосферу того времени. Одним из таких мест стал старый фуникулер «Полет ангелов». С 2013 г. он считался неисправным и был закрыт. Шазеллу удалось договориться, чтобы фуникулер на один день открыли, а после феноменального успеха фильма его отремонтировали и снова запустили 31 августа 2017 года.
В роли Миа зрители имели шанс увидеть другую Эмму — не Стоун, а Уотсон, известную прежде всего по роли Гермионы Грейнджер из «Поттерианы». Но Уотсон решила, что сказки ей все же ближе, чем мюзиклы, и предпочла сняться в киносказке «Красавица и Чудовище». А вот Райан Гослинг, которому предлагали сыграть Чудовище, решил, что образ джазмена ему роднее и понятнее. В итоге выиграли все: и режиссер, и актеры, и зрители.
Поделиться в соцсетях:
Триумфальный «Ла-Ла Ленд»: что мы знаем о лучшем мюзикле года — Культура
В четверг, 12 января, в российском прокате выходит мюзикл «Ла-Ла Ленд» американского режиссера Дэмьена Шазелла. Картина уже успела наделать шуму: она победила в рекордных семи номинациях на «Золотом глобусе» и может завоевать сразу 11 статуэток престижной премии BAFTA (Британской академии кино и телевизионных искусств). ТАСС рассказывает о том, что это за кинолента и почему ее нельзя пропустить.
О чем фильм?
- Мюзикл «Ла-Ла Ленд» рассказывает историю любви молодой актрисы Мии и джазового пианиста Себастьяна. Главная героиня на начальном этапе своей карьеры вынуждена подавать кинозвездам кофе и бегать по бесконечным прослушиваниям. Жизнь ее возлюбленного тоже складывается не лучшим образом: ему приходится играть на вечеринках в барах в ожидании более крупных предложений. Однако главные проблемы начинаются, когда к Мии и Себастьяну постепенно приходит успех. Влюбленные сталкиваются с решениями, которые ставят под угрозу их отношения или же работу, к которой они так долго шли.
- Действие разворачивается в Лос-Анджелесе, чем и объясняется название мюзикла. Ла-Ла Ленд — одно из прозвищ города, но это слово имеет и другое, идиоматическое значение: обычно так называют вымышленный и идеализированный мир, в котором пытаются скрыться от реальных жизненных проблем.
- За последние несколько лет это первый крупный фильм-мюзикл. «Отверженные», которые вышли в 2012 году, тоже имели большой успех: три «Оскара», столько же «Золотых глобусов» и четыре премии BAFTA. Однако Шазелл, задумавший «Ла-Ла Ленд» еще в 2010-м, долгое время не мог найти для картины инвестора — ни одна студия не хотела вкладываться в мюзикл на основе оригинальной идеи. К слову, экранизация «Отверженных» обошлась в два раза дороже ($61 млн против 30 у «Ла-Ла Ленда»).
Трейлер взят с сайта Filmpro.ru
Кто исполняет главные роли?
- Мию и Себастьяна играют американская актриса Эмма Стоун и канадец Райан Гослинг. Для них «Ла-Ла Ленд» — уже третья совместная работа. Актеры также вместе снимались в фильмах «Эта дурацкая любовь» и «Охотники на гангстеров». При этом изначально на главные роли планировались звезда «Гарри Поттера» Эмма Уотсон и Майлз Теллер, который играл в предыдущей картине Шазелла «Одержимость». Но Уотсон отказалась от участия в «Ла-Ла Ленде» ради съемок в другом мюзикле — «Красавица и чудовище». А Теллер, по слухам, не прошел отбор из-за своей игры в провалившемся перезапуске «Фантастической четверки».
- Для Эммы Стоун «Ла-Ла Ленд» уже не первое участие в мюзикле. До этого она играла в бродвейской постановке «Кабаре» в 2014 году. Райану Гослингу музыка тем более не чужда — совместно со своим другом Заком Шилдсом он уже десять лет играет в инди-рок-группе Dead Man’s Bones.
Кто создатели?
- Режиссер и сценарист «Ла-Ла Ленда» — 31-летний Дэмьен Шазелл, наиболее известный по полнометражной картине «Одержимость». По большому счету, этим и ограничивается его фильмография, если не считать малобюджетную ленту «Гай и Мэдлин на скамейке в парке» (Guy and Madeline on a Park Bench) и фильм «Кловерфилд, 10» (10 Cloverfield Lane), к которому он написал сценарий. Последний фильм интересен тем, что снимался в обстановке полной секретности, а о существовании ленты стало известно менее чем за два месяца до выхода на экраны. Между тем «Кловерфилд» продюсировал знаменитый Джей Джей Абрамс, а главную роль в фильме сыграл Джон Гудман, известный по картине «Большой Лебовски».
- Композитор Джастин Гурвиц работал с Шазеллом во всех его картинах, кроме «Кловерфилда». Помимо этого он отметился лишь тем, что написал сценарий и музыку для одной из серий «Симпсонов».
Какие призы получал фильм?
Рецензия на «Ла Ла Ленд»
12 января до нас добрался «Ла Ла Ленд», успевший стать для многих американцев главным фильмом ушедшего года (у себя на родине он вышел еще 25 декабря). Возможно, кого-то из вас отпугнет легкомысленное название (которое, в общем-то, намекает на Лос-Анджелес, который тут не только место действия, сколько один из персонажей) или то, что это – мюзикл, но, если вы все же доверитесь критикам и зрителям, которые влюбились в этот фильм (или вас затащит ваша девушка), и пойдете, уверен, жалеть вам не придется.
Говоря о «Ла Ла Ленд» нельзя сначала не упоминать предыдущий фильм режиссера – «Одержимость» (рецензия), в оригинале – Whiplash, переводящийся в том числе как «удар кнутом». Фильм о молодом барабанщике, отдающим всего себя ради шанса стать на один уровень с великими, и его учителя, балансирующего на грани между откровенным садизмом и нетрадиционной педагогикой. Фильм получился напряженнее многих триллеров, пробирающий до глубины души и дающий одну из самых потрясающих концовок в истории кино.
Заставить людей, далеких от музыки следить за каждым движением барабанщика (далеко не самого сексуального и понятного большинству вида музыкантов), с замиранием сердца ждать ошибки, высчитывать темп – это абсолютно невероятное достижение Дэмьена Шазелля.
Фильм получил кучу наград и при этом все равно было ощущение, что его не успели понять до конца и дать все, что он заслуживал. Дж. К. Симмонс за свой образ учителя-садиста получил и Глобус, и Оскар, и приз Британской академии, и награду Гильдии актеров. Майлз Теллер за великолепное исполнение главной роли при этом не получил ничего. Оскар за монтаж и звук, но за сценарий Шазеллю – лишь номинация, за отличную режиссуру и вовсе ничего. На «Сандэнсе» при этом фильм взял как гран-при, так и приз зрительских симпатий.
И все же «Одержимость» был знаковым для Шазелля фильмом, так как был отчасти автобиографичным. Это Дэмьен учился в музыкальном колледже и у него был учитель-тиран, это он выкладывался на полную ради того, чтобы приблизиться к совершенству хоть на дюйм. Большой вопрос был в том, сможет ли режиссер/сценарист в новом проекте, уже отвлеченном от собственной жизни, создать нечто столь же уникальное.
Во-первых, от автобиографичности избавится полностью не вышло – история взлетов и падений героев фильма переплетена с перипетиями судьбы самого Шазелля и даже конкретно с историей попыток снять «Ла Ла Ленд».
«Одержимость» – это не первый его фильм, а второй. Первым был «Гай и Мэдлин на скамейке в парке», выпущенный в 2009 году, и это, собственно, первая версия «Ла Ла Ленд». Микробюджетная, снимавшаяся на деньги, занятые у друзей, дожидавшаяся монтажа в подвале Гарварда. Сюжет отличался, и все же видно, что это зародыш того самого фильма – любовь джазиста и девушки в поиске, атмосфера волшебного голливудского мюзикла, тема хрупкости любви, трагедия ошибки.
К 2010 «Гай и Мэдлин» в голове Шазелля постепенно превращался в «Ла Ла Ленд», место действия сменилось на Лос-Анджелес, а темой все больше становились молодые мечтатели, приезжающие в город для того, чтобы стать звездой. Носился Шазелл с этим сценарием довольно долго – никто не хотел браться за рисковый проект даже с минимальным бюджетом. Дэмьен снял короткометражную версию «Одержимости», а после ее успеха – сделал полнометражный фильм. Только после признания этой картины, у «Ла Ла Ленд» появился шанс.
Кому-то может показаться странным, что песни в фильме не впечатляют уровнем вокала – тут никто не голосит на уровне Адель, не поражает диапазоном голоса, да и вокальные строчки не слишком требовательны, исполнение очень минималистичное, тихое, распеваться актерам приходится лишь в паре моментов. И все же, несмотря на это, песни запоминаются и захватывают, особенно три ключевые композиции. Голоса актеров, пусть не самые сильные и идеально поставленные, добавляют в них столько характера и атмосферы, что перестать слушать заглавную City of Stars (которая сама по себе тоже получила Глобус) невозможно.
Я ждал «Ла Ла Ленд» прежде всего из-за занятых в проекте людей – Шазелла, Гослинга, Стоун, из-за хайпа вокруг картины (признание критиков, верхние места в топах 2016, куча наград и прогнозов на Оскар) и потому, что трейлеры картины действительно воодушевляли. И при этом – я побаивался идти на фильм. Ролики не давали представления о самой истории, лишь намекая на то, что мы увидим в кинотеатре. Понять, что же мы идем смотреть, было в кои-то веки довольно сложно.
Первые минут 10-20 полностью оправдали мои ожидания – худшие. Картина стартует с места в карьер – с эпичной музыкальной сцены: автострада в пробке, массовка поет и танцует на капотах машин, камера проносится над сотней людей в ярких костюмах… и ты абсолютно не понимаешь, о чем все это и зачем.
Самая дорогая и сложная сцена фильма промахивается? Мы еще даже не знаем героев, да и их самих в ней нет, этот танец был нужен для того, чтобы стать буквальным прибытием в Лос-Анджелес и сразу задать тон всей картине, раскачать динамику, настроить на нужный лад. Многих, я уверен, оно просто смутит, как меня.
Затем нам представляют, наконец, Мию и практически сразу идет вторая массовая музыкальная сцена – яркие цвета, мелькающие подолы, полное варьете База Лурмана. Опять абсолютно непонятно что дающее. Две первые песни не цепляют, вырвать из них некое сюжетное значение тоже довольно сложно.
В этот момент я серьезно переживаю за то, что фильм окажется полностью пустым – и тут этот фильм, собственно, начинается. Массовые музыкальные номера из него исчезают – вообще, дальше в пляс герои пускаются гораздо реже и только вдвоем, это уже сюжетные танцы и сюжетные песни, которые имеют огромное значение для раскрытия персонажей и передачи их эмоций. Они смотрятся уже совсем по-другому и не вызывают раздражения или чувства неестественности даже у тех, кто не любит мюзиклы.
Два дня спустя я понимаю что первую пару песен я прекрасно помню, а значит, они не были ни лишними, ни провальными, просто фильму потребовалось время, чтобы полностью затянуть в себя и объяснить правила игры. Уверен, у большинства из вас не возникнет проблем и с началом.
Важная деталь – песни в нашем дубляже не переведены. Есть русские субтитры, которые переводят не дословно, а литературно, иногда позволяя себе большие вольности, но не в этом суть. Переход от русского дубляжа героев к настоящим голосам Стоун и Гослинга меня лично сбивал куда больше, чем факт того, что люди начинают танцевать чечетку в середине разговора.
Я предпочел бы смотреть фильм либо полностью в оригинале, либо полностью в дубляже – да, наши бы не спели бы так, как Эмма и Райан, но это минус любого дубляжа. В винегрете из перевода и оригинала я не уверен. Надеюсь, вам он не покажется таким отвлекающим. В конце концов, шанс послушать в провинциальных кинотеатрах реальные голоса актеров – это редкость, которую надо ценить, поэтому ситуация неоднозначная, и все же, если вы будете готовы, это уже вас так не собьет.
Что касается сюжета, который я себе мало представлял по трейлерам – оказалось, что я его представлял довольно верно. Пианист и актриса встречаются в Голливуде, влюбляются и воодушевляют друг друга преследовать свои мечты во что бы то ни стало, в конце есть конфликт, который я не хочу описывать никак, чтобы ничего не испортить, но да, он искупает всю простоту первой части истории, заземляя ее и делая на редкость настоящей, человечной и трагичной.
Поначалу я удивлялся тому, какими стандартными и театральными, нарочито-надуманными выглядят даже сцены безо всяких песен. Персонажи ведут себя как герои пьесы, а не как обычные люди, темп повествования и подача истории тоже работают на такой малореалистичный тон. Неужели Шазелл не мог поработать над убедительностью и деталями, чтобы драма сильнее действовала на нас, а в героев больше верилось?
Оказалось, создатели фильма делали специальный акцент на том, чтобы не уходить в реализм – вся эта легковесность нужна для того, чтобы сцены естественно перетекали одна в другую, чтобы «реальная жизнь» не контрастировала с моментом, в котором герои начинают петь.
После просмотра я смирился с этой мыслью. Я не могу всерьез ругать за недостаточную глубину фильм, который в результате рассказал так много о чувствах, о преследовании мечты, о цене верности своим идеалам и цене отказа от них. Реализм – не самоцель. Если ты можешь превратить главных героев в откровенные архетипы мюзиклов и все равно заставить зрителя переживать за них всем сердцем – это высший пилотаж.
В общем, история и герои действительно довольно просты. Тут нет непредсказуемости и свежести «Одержимости» (хотя у «Черного лебедя», по сути, был тот же сюжет), но есть все тот же бешеный накал эмоций, который в конце приводит к потрясающему катарсису. Фильмы нередко заставляют меня прослезиться, но здесь ничем кроме откровенных рыданий это назвать было нельзя. Было сложно вдохнуть, концовка погружает тебя в некий транс, взгляды героев заставляют время замедлиться и осознание сцены выходит болезненным, словно из груди тянут окровавленную леску, задерживаешь дыхание и молишься, чтобы финальный аккорд, наконец, прозвучал.
Я не думаю, что у всех будет подобная реакция, кто-то может остаться просто доволен, кто-то так и не сможет перешагнуть порог доверия из-за музыкальных сцен или простоты сюжета, так и не сумеет погрузиться в фильм до конца, чтобы что-то почувствовать. Но теперь я могу сказать точно, что награды сыплются на Шазелля не только потому, что Голливуд обожает награждать фильмы о себе любимом. Да, история начинающей актрисы и пианиста, влюбленного в джаз, была обречена на внимание Академии и ее гильдий, но фильм однозначно интересен и важен не только для тех, кто работает в киноиндустрии.
В итоге, это история о любви. Знаю, звучит как приговор, банальщина. Вот только сказать что-то осмысленное о любви, сильное, пробивающее – дорогого стоит, поэтому не стоит списывать его со счетов.
Если вас отпугивает жанр – не обращайте на него внимания. Это не «Чикаго» и не «Мулен Руж», это не варьете.
Даже если все песни промахнутся мимо вас, фильму будет, что вам предложить. Это не набор музыкальных номеров, а трогательная история двух людей, мечтавших стать вровень с великими.
Я советую обязательно посмотреть этот фильм – уверен, и у нас для многих он станет главной картиной года и соберет еще кучу Оскаров, но важнее то, что лучшие произведения переворачивают все внутри нас, дают новую перспективу, а с этим лента Шазелля однозначно справилась.
La la land (película) — Википедия, свободная энциклопедия
Википедия todavía no tiene una página llamada «La la land (película)».
Busca La la land (película) en otros proyectos hermanos de Wikipedia:
Wikcionario (diccionario) | |
Wikilibros (обучающие / руководства) | |
Викицитатник (цитаты) | |
Wikisource (biblioteca) | |
Викинотики (noticias) | |
Wikiversidad (Contenido académico) | |
Commons (изображения и мультимедиа) | |
Wikiviajes (viajes) | |
Викиданные (данные) | |
Викивиды (особые) |
- Comprueba si имеет escrito el nombre del artículo de forma correa, y que Wikipedia es el lugar donde debería estar la información que buscas.Si el título es righto, a la derecha figuran otros proyectos Wikimedia donde quizás podrías encontrarla.
- Busca «La la land (película)» en el texto de otras páginas de Wikipedia que ya existen.
- Проконсультируйтесь с листом произведений искусства, который комиензан пор «Ла-ла-земля (пеликула)».
- Busca las páginas de Wikipedia que tienen объединяет «La la land (película)».
- Si ya habías creado la página con este nombre, limpia la caché de tu navegador.
- También puede que la página que buscas haya sido borrada.
Si el artículo incluso así no existe:
- Crea el artículo utilizando nuestro asistente o solicita su creación.
- Puedes traducir este artículo de otras Wikipedias.
- En Wikipedia únicamente pueden include enciclopédicos y que tengan derechos de autor Compatibles con la Licencia Creative Commons Compartir-Igual 3.0. Никаких текстовых текстов, которые вы не можете найти в Интернете, о том, что вы не хотите, чтобы все было в порядке.
- Ten en cuenta también que:
- Artículos vacíos o con información minima serán borrados —véase «Википедия: Esbozo» -.
- Artículos de publicidad y autopromoción serán borrados —véase «Википедия: Lo que Wikipedia no es» -.
.
Ла-ла-Ленд (фильм) — Википедия, вольная энциклопедия
Z Wikipedii, wolnej encyklopedii
Przejd do nawigacji
Przejd do wyszukiwania
W Wikipedii nie ma jeszcze artykułu o takiej nazwie. Możesz:
- utworzyć go ,
- zaproponować, eby inni go napisali,
- poszukać tekstu «La la land (film)» w artykułach,
- poszukać strony o tym tytule na jednym z siostrzanych projektów Wikipedii:
- Commons Wikiźródła Wikisłownik Wikicytaty Wikibooks Wikinews
Ródło: „https: // pl.wikipedia.org/wiki/La_la_land_(film) »
.