Ужасы — смотреть фильмы онлайн бесплатно в хорошем качестве

Фильмы ужасов

Ужастики как жанр кино существуют более века: первые немые ужастики снимались еще в 1890-х годах. Сегодня такие фильмы пользуются особой популярностью: всплеск эмоций, напряжение, страх, желание отвести взгляд от экрана – все это не мешает получать удовольствие от просмотра. Бояться в кинотеатре в окружении большого количества людей – одно, а дома и поздней ночью – совсем другое. Тем, кто хочет пощекотать нервы, понравится смотреть ужасы онлайн на портале Кино Mail.ru.

Для сильных духом зрителей мы собрали отличную коллекцию хорроров – на нашем сайте можно смотреть более 300 фильмов ужасов самых разных категорий. Триллеры сэлементами ужастиков и детективов по-настоящему захватывают, в них сюжет и персонажи не менее важны, чем визуальная составляющая. К лучшим фильмам этого типа относятся «Молчание ягнят», «Маньяк», «Треугольник». Мистические ужасы – самые сильные в плане эмоционального воздействия. Фильмы о демонах и экзорцизме, классические японские хорроры вроде «Звонка» и «Проклятья», культовое «Паранормальное явление» могут заставить беспокоиться даже самого циничного и полного скепсиса зрителя.

Мифологические ужасы смотреть проще, несмотря на большее количество крови и утрированной жестокости. В эту категорию входят фильмы о вампирах, оборотнях, стилизованные сказки и т.п. Фантастика с элементами ужаса пугает тем, что кажется вполне реальной. «Обитель зла», «Пандемия», «Пепел» и похожие фильмы держат в напряжении до самого финала. Более «легкие» ужастики – комедийные: «Зомби-каникулы», «Академия вампиров», пародийный «Дом с паранормальными явлениями» и «Ведьмы из Сугаррамурди» не столько пугают, сколько веселят, а значит, могут стать отличным вариантом для вечера в дружеской компании.

На портале Кино Mail.ru можно смотреть онлайн новые фильмы ужасов, хоррор-классику, комедийные и фантастические ужастики в отличном качестве. Все фильмы доступны в плеере в браузере, скачивать программы, торренты и кодеки не нужно.

Кіно під час чуми: 10 фільмів про епідемії

«Седьмая печать» Ингмара Бергмана (Det Sjunde Inseglet, 1957) 

Общепризнанный шедевр Ингмара Бергмана, снятый в то время, когда эпидемии кинематограф ещё мало интересовали. «Седьмую печать» нельзя назвать триллером про пандемию, но чума – двигатель религиозно-философской притчи Бергмана. 

В его центре – рыцарь (недавно ушедший от нас Макс фон Сюдов), вернувшийся из крестового похода в Европу, находящуюся в разгаре одной из самых смертоносных эпидемий в истории человечества – Чёрной смерти. Сразу по приезду ему гарантирована смерть. Она приходит к нему лично с лицом актёра Бенгта Экерута, но рыцарь находит отсрочку длиной в одну игру в шахматы. 

Эта партия, длящаяся весь фильм, стала сюжетным инструментом, давшим возможность рыцарю отправиться в путешествие по зачумленной земле к родному замку, во время которого он встречает разных людей и пытается отыскать ответы на вопросы, интересующие как его, так и, разумеется, режиссёра фильма Ингмара Бергмана.

«Штамм «Андромеда» Роберта Уайза (Andromeda Strain, 1971) 

Фото: IMDb

Экранизация романа Майкла Крайтона пришлась на время, когда в кинофантастике происходила явная революция и кино обогащалось неимоверным количеством новых тем. 

Начинается «Штамм «Андромеда», правда, с события, которое могло уже надоесть зрителю за предыдущие декады, – падения объекта из космоса. Но в фильме Роберта Уайза метеорит не оказывается тарелкой злобных пришельцев («Война миров») или нашим же космическим аппаратом, населённым космонавтом, мутировавшим после встречи с неземной формой жизни («Эксперимент Куотермасса» 1953 года и ещё с десяток фильмов). Это просто спутник, запущенный США и теперь упавший на Землю. Очевидно, он что-то принёс с собой, так как за короткое время убил практически всё население крохотного городка Пьемонт в штате Нью-Мексико, возле которого упал. Действие фильма происходит в закрытой подземной лаборатории, где учёные пытаются найти вакцину от космического вируса. Главная надежда – двое выживших жителя городка: пожилой алкоголик и шестимесячный младенец.

Дедушка доброй половины лабораторных триллеров, «Штамм «Андромеда» долгое время удерживал первое место по корректности того, как показана борьба с возможной эпидемией, пусть и в герметичных условиях. Этот роман Крайтона попал в хорошие руки. Уайз, к тому времени уже заслуженный и обвешанный «Оскарами» со всех сторон голливудский режиссёр, снял модернистское и современное кино с чуть ли не новаторскими для того времени спэцэффектамии и массой интересных технических решений. Кроме того, скрупулёзность и наукообразность «Штамма «Андромеды» отвечала характеру и прежних фильмов Уайза, который любил воспроизводить механику процессов.

«Судороги» Дэвида Кроненберга (Shivers, 1975) 

Фото: MoMA

«Судороги» могли бы войти в число самых актуальных фильмов в Украине лет 10-15 назад, когда в украинскую реальность вошла риторика рекламных проспектов закрытых жилых комплексов, якобы имеющих весь пакет социального обеспечения, включая магазины, парикмахерские и аптеки. Этот канадский хоррор, снятый малоизвестным тогда Дэвидом Кроненбергом, рассказывает об эпидемии в подобном жилом комплексе. Распространитель болезни – слизняк-паразит, передающийся половым путем и являющийся чем-то вроде афродизиака и венерической болезни одновременно. Рабочее название фильма «Оргия кровавых паразитов», как можно догадаться, появилось неспроста.

Этот фильм Дэвида Кроненберга актуален для нас не только из-за эпидемиологических угроз. Он был снят на государственные деньги. В Канаде тогда существовала «Корпорация развития канадского кино» (CFDC, сегодня Telefilm Canada), которая развивала местную киноиндустрию похожим на украинское Госкино образом. Похожим, конечно, только тем, что CFDC дотировала создание фильмов местными талантами.

«Судороги» стали первым прибыльным фильмом, созданным по этой программе (и вообще самым кассовым канадским фильмом на то время), и удостоился парламентских обсуждений в стиле «на что идут деньги налогоплательщиков?». 

В дальнейшем Кроненберг и не думал отказываться от кажущихся тогда низменными тем своих фильмов, и в итоге заразил ими и голливудский мейнстрим, и крупнейшие кинофестивали мира, где его фильмы стали обычным и желанным явлением.

«Двенадцать обезьян» Терри Гиллиама (Twelve Monkeys, 1995) 

Фото: IMDb

Преступник и антисоциальный элемент с внешностью Брюса Уиллиса должен отправиться из 2035-го в 1996 год и взять образец чистого штамма вируса, который несколько десятков лет назад загнал остатки человечества в подземелье.

Впервые на экране бритый налысо Брюс Уиллис, первая номинация на «Оскар» для Брэда Питта, один из лучших образцов фирменного креативного хаоса Терри Гиллиама и незабываемая концовка. Конечно, нужно вспомнить и источник вдохновения «Двенадцати обезьян» – фотофильм Криса Маркера «Взлётная полоса» 1962 года. Оттуда Гиллиам взял финальный твист, во многом определивший «Двенадцать обезьян» не столько как фильм про эпидемию, сколько как экзистенциальный парадокс. 

Как и «Взлётная полоса», фильм Гиллиама явно вдохновлён «Головокружением» Хичкока, если под ним понимать историю о маниакальных попытках воспроизведения героями личного травматического опыта. Но в фильме Маркера и особенно у Гиллиама эта идея обёрнута вокруг путешествий во времени, поэтому его герои выглядят скорее пассивными жертвами, чем проактивными персонажами. 

«28 дней спустя» Дэнни Бойла (28 Days Later, 2002) 

Фото: Fox Searchlight

Человек (Киллиан Мёрфи) выходит из комы в пустой больнице, пустом городе и пустой Англии спустя 28 дней после Дня 0, когда группой активистов из лаборатории был выпущен наружу опасный вирус, индуцирующий бешенство. Англия, правда, оказывается не совсем пустой – многие заражённые не успели умереть, а выжившие пытаются остаться людьми в условиях социального коллапса или просто продолжить выживать.

Фильм Дэнни Бойла по сценарию Алекса Гарленда не получается назвать иначе как эпохальным. С вышедшей в тот же год «Обителью зла» «28 дней спустя» значительно изменил правила игры в зомби-жанре. Эти два фильма популяризировали концепцию «быстрых зомби», которые теперь в угоду динамичности фильмов не просто медленно плелись за героями, а вполне резво бегали. В 2004 году Зак Снайдер распространил её уже на настоящих живых мертвецов в римейке «Рассвета мертвецов», что вызвало волну как энтузиазма, так и негодования от поклонников жанра.

Но с тех пор большинство фильмов на тему зомби-апокалипсиса почти повсеместно развивали идею не прежних оживающих мертвецов, а вирусного заражения. Прямым продолжением «28 дней спустя» можно считать не только недавнюю жанровую корейскую сенсацию «Поезд на Бусан», но и совершенно мейнстримовый «Мировая война Z».

«Хозяин» Пон Чжун Хо (Gwoemul, 2006)

Фото: IMDb

Знакомьтесь, это единственный в истории фильм про гигантского монстра, который попал в итоговый топ-10 знаменитого киноведческого журнала Cahiers du cinéma. В год выхода он стал самым кассовым местным фильмом за всю историю корейского кино. Кажущиеся противоречия между двумя первыми предложениями немного сглаживает информация о личности режиссёра этого фильма. Это новоиспечённый трижды оскароносец Пон Чжун Хо, который снял в 2006 году один из самых оригинальных фильмов на одну из самых неоригинальных тем. Большинство фильмов про гигантских чудовищ однотипны и предсказуемы: оно появляется, что-то разрушает, кого-то съедает, его убивает доблестная армия, генералы которой фотографируются на фоне трупа.

Фильм корейца – такая же мутация, как и его монстр. Это политическая сатира, семейное кино и экологический хоррор одновременно. Особенно примечательно то, что «Хозяин» – очень остроумный комментарий на социальное поведение при угрозе эпидемий. Монстр в фильме, предположительно, является носителем неизвестного вируса. Поэтому Сеул в панике, все в масках, а свидетели монстра – в карантине. 

С эпидемиологической точки зрения «Хозяин» – совершенно трансгрессивное кино. Его герои делают недопустимое – пытаются выбраться из карантина, чтобы спасти члена своей семьи. Это тот индивидуальный гуманизм, который в фильмах про глобальные эпидемии в итоге губит всех, потому что именно так болезни просачиваются за границу карантина. Но у Пона Джун Хо есть ответ и на это.

«Понтипул» Брюса Макдональда (Pontypool, 2008) 

Фото: IMDb

Диджей, заступивший на ночную смену на радиостанции в канадском городке Понтипул в штате Онтарио, начинает получать тревожные известия о возможном распространении вируса, превращающего людей в бессмысленных и агрессивных зомби. Первый симптом: заражённый начинает испытывать речевые затруднения и повторять одно и то же.

Один из самых оригинальных фильмов про эпидемии и чуть ли не единственный разговорный зомби-фильм в истории кино. Хоррор очень интересного и очень неровного канадского режиссёра Брюса Макдональда по роману Тони Берджёсса не просто скрывает за диалогами и монологами свой действительно небольшой бюджет. Именно английский язык в фильме является переносчиком заболевания. Это значит, что радиостанция, на которой происходит действие фильма, является эпицентром распространения «вируса».

За хоррор-составляющей «Понтипула», конечно, очень явственно видна остроумная сатира на зомбификацию языка в ежедневном общении: превращение его в набор ритуальных фраз и идиом и сведение в нашей речи вариаций означающего и означаемого к минимуму. У зомби уже нет языка, а все способы взаимодействия наконец-то сведены к единственному: убивать.

«Носители» Давида и Алекса Пастор (Carriers, 2009) 

Фото: IMDb

Незамеченный в своё время среди однотипных фильмов про зомби-пандемию, «Носители» – фильм куда интереснее, чем кажется на первый взгляд. На поверхности – это роудмуви с путешествием по почти опустошённым вирусом Соединённым Штатам Америки четырёх молодых людей (среди которых – тогда малоизвестный Крис Пайн). Их место назначения – пляж где-то на тихоокеанском побережье, где двое из героев проводили счастливые летние месяцы детства. Теперь четвёрка намеревается пересидеть там остаток эпидемии и начать новую жизнь, но пока впереди дорога, а на ней, как обычно, попадаются и отцы, отчаянно пытающиеся спасти дочерей, вооружённые банды и сбившиеся в кучку больные, у которых не осталось надежд.

«Носители» – не панорама страны, догорающей в агонии вируса, и не эпическое путешествие героев, несущих огонёк надежды в умершем мире, как, например, в «Дороге» Джона Хиллкоута. Ему, по большому счёту, и не хватает на это бюджета. Братья Давид и Алекс Пастор сняли фильм про цену выживания, сосредоточившись практически только на отношениях между героями, которые ради сохранения физических своих тел медленно и болезненно убивают своё социальные и культурные тела.

«Заражение» Стивена Содерберга (Contagion, 2011) 

Фото: IMDb

Три месяца назад «Заражение» был просто фильмом про эпидемию с кучей известных актёров. Его вспоминали, чтобы привести примеры, когда кино делает недопустимое – в первые 15 минут умерщвляет героя, сыгранного большой звездой. 

Сегодня эпидемиологический процедурал Стивена Содерберга смотрят все. Фильм почти девятилетней давности про мировую пандемию опасного вируса со смертностью 25-30% – в десятке популярных фильмов на ITunes и в тренде на стриминговых платформах. Отчасти, потому что он, наверное, подбирается наиболее близко к ситуации с коронавирусом. Смертность заболевания у Содерберга всё равно ужасающе высока, но это тот минимум, который может себе позволить кино. Но главная причина успеха – в том, что «Заражение» давно и заслуженно пользуется славой фильма корректного и научного. На него с приязнью смотрят даже профильные специалисты, чего почти никогда не бывает в случае с подобным кино.

«Заражение» действительно не позволяет себе драматические штампы, характерные для Голливуда. Его драматизм – в сухости повествования. Оно не ленится объяснять и показывать, как работает государственная машина, пытающаяся предотвратить распространение болезни, корректно отображает работу учёных и наглядно показывает социальные последствия эпидемий.

«Девушка со всеми дарами» Колма Маккарти (The Girl with All the Gifts, 2016) 

Фото: IMDb

В недалёком будущем человечество почти уничтожено грибком-паразитом, мгновенно превращающего человека в кровожадное существо без признаков интеллекта. В одной из оставшихся закрытых военных баз учёные работают над вакциной. Материал для испытаний – дети-мутанты, родившиеся у заражённых. Они сохранили человеческий интеллект, но теряют его, если незаражённый человек подойдёт слишком близко. Во главе учёных – неумолимо пускающая детей под нож Гленн Клоуз. В движении сопротивления – учительница школы для детей в исполнении Джеммы Артертон. Главная – Сенниа Нануа в роли самой умной и лучше всех сдерживающей свои порывы девочки Мелани. В ближайшей перспективе – прорыв заражённых на базу и путешествие немногих выживших по пустынной и опасной (и отчасти снятой с дрона в Припяти) Англии.

Как бы дико это ни звучало, но эпидемия в фильме Колма Маккарти базируется на реально существующем паразите, только гриб под названием «кордицепс однобокий» проделывает большинство того, что мы увидим в фильме, не с людьми, а с муравьями в тропических лесах. 

«Девушка со всеми дарами» (название, инспирированное мифом о Пандоре) – нечастый, но и не единственный фильм про эпидемию, в которой есть этический вопрос о том, кем являются с точки зрения человека мутанты – новыми людьми, за которыми будущее, или больными, которых следует избегать и жизнями которых можно пренебречь. Ответы фильма не уникальны (среди предшественников фильма точно есть «Я – легенда» Ричарда Мэтисона и его экранизации), но Колм Маккарти явно понимает, что если для отдельного человека эпидемия – это ужасно, для человечества в целом – благо, потому что делает нас как вид более приспособленными.

Почётные упоминания:

Фото: IMDb

Кадр из фильма «Последний человек на Земле»

• «Паника на улицах» Элиа Казана (Panic in the Streets, 1950): за то, что это один из первых фильмов, прямо посвящённых попыткам остановить эпидемию;
• «Маска Красной смерти» Роджера Кормана (The Masque of the Red Death, 1964): за самый неудачный в истории кино случай самоизоляции;
• «Последний человек на Земле» Убальдо Рагона и Сидни Салькова (The Last Man on Earth, 1964): за Винсента Прайса в главной роли;
• «Я пью твою кровь» Дэвида Дерстона (I Drink Your Blood, 1971): за полное отсутствие тормозов;
• «Безумцы» Джорджа Ромеро (Crazies, 1973): за бескомпромиссность;
• «Носферату – призрак ночи» Вернера Херцога (Nosferatu: Phantom der Nach, 1979): за самый эффектный показ чумы в городе;
• «Вирус» Киндзи Фукасаку (Fukkatsu no hi, 1980): за масштаб;
• «Репортаж» Хауме Балагуеро и Пако Плазза (REC, 2007): за лучшее использование концепта «быстрых зомби» в закрытом помещении;
• «Эпидемия» Ларса Фон Триера (Epidemic, 1987): за самый скучный фильм про эпидемию в истории кино;
• «Воины света» Майкла и Митера Спириг (Daybreakers, 2009): за превращение вампирского фильма в кино про эпидемию.

***В Украине введен карантин для противодействия распространению коронавируса SARS-CoV-2. Что делает для этого государство – читайте в сообщении от президента; ответы на самые ключевые вопросы по теме – в материале Натальи Шимкив; вся официальная информация от украинского Минздрава – на сайте ведомства; международные исследования и информация – на сайте ВОЗ.

50 кращих фільмів 2020 року на думку понад 230 кінокритиків | Новини України

Всі вони були обрані найкращими фільмами року в щорічному опитуванні критиків IndieWire 2020.

За традицією, IndieWire попросив більше 200 кінокритиків з усього світу скласти рейтинг своїх улюблених фільмів минулого року.

В опитуванні взяли участь рецензенти з великих видань, таких як Variety і The Hollywood Reporter, а також критики з місцевих газет і веб-сайтів, фрілансери і автори фільмів з Європи, Латинської Америки, Африки, Азії та Близького Сходу.

Хоча в список 50 кращих фільмів увійшли багато фільмів, які зараз претендують на найвищі нагороди сезону “Оскар”, до нього також входять недооцінені перлини інді-фільмів, такі як “Віталіна Верела”, “Ширлі” і “Чотирнадцять”. Один з рідкісних студійних фільмів, що потрапили в цей список, – “Людина-невидимка”, випущений Universal фільм жахів з Елізабет Мосс у головній ролі.

Нижче представлений список з 50 фільмів з найвищим рейтингом.

1. “Країна кочівників”

Режисер: Хлоя Чжао

У ролях: Френсіс Макдорманд, Девід Стратерн, Лінда Мей, Шарлін Суанкі, Боб Веллс

Нагороди: “Золотий лев” на Венеціанському кінофестивалі. Приз глядацьких симпатій Міжнародного кінофестивалю в Торонто.

2. “Ніколи Рідко Іноді Завжди”

Режисер: Еліза Хіттман

В ролях: Сідні Фланіган, Талія Райдер, Теодор Пеллерін, Райан Егголд, Шерон Ван Еттен

Нагороди: Приз Великого журі “Срібний ведмідь” на Берлінському кінофестивалі.

3. “Перша корова”

Режисер: Келлі Райхардт

У ролях: Джон Магаро, Оріон Лі, Тобі Джонс, Юен Бремнер, Скотт Шепард, Гері Фармер

4. “Lovers Rock”

Режисер: Стів Макквін

В ролях: Амара-Дже Ст. Обін і Майкл Уорд

“Lovers Rock”, дія якого відбувається в одну ніч 1980 року, – це гімн енергійної молодіжної культури, яка бере під свій контроль своє оточення, не дивлячись на соціальні хвилювання навколо.

5. “Я думаю про те, щоб все закінчити”

Режисер: Чарлі Кауфман

У ролях: Джессі Племонс, Джессі Баклі, Тоні Коллетт, Девід Тьюліс

6. “Бінпол”

Режисер: Кантемир Балагов

У ролях: Вікторія Мірошниченко, Василиса Перелигіна, Костянтин Балакірєв, Андрій Биков

Холодний “Бінпол” Балагова розповідає крижану, але чудово продуману історію про двох жінок – двох кращих подруг – які використовують один одного, щоб відповісти на нерозв’язну арифметику життя і смерті.

7. “Час”

Режисер: Гаррет Бредлі

Фільм знятий, як домашнє відео і перетворюється в глибоко зворушливу історію надії. Картина розповідає про чорношкірої жінці з Луїзіани на ім’я Сібіл Фокс Річардсон (також відома як “Фокс Річ”), яка довгі 20 років чекала свого чоловіка з в’язниці штату.

8. “Da 5 Bloods”

Режисер: Спайк Лі

В ролях: Делрой Ліндо, Джонатан Мейджорс, Кларк Пітерс, Норм Льюїс, Ісайя Вітлок-молодший, Пол Уолтер Хаузер, Жан Рено, Чедвік Боузман

9. “Мартін Іден”

Режисер: П’етро Марчелло

В ролях: Лука Марінеллі, Карло Чеккі, Джессіка Кресси, Вінченцо Немолато, Марко Леонарді

“Мартін Іден” П’єтро Марчелло – це мрійлива і надзвичайно точна адаптація Джека Лондона.

10. “Бакурау”

Режисер: Клебер Мендонса Філью і Жуліано Дорнеллес

В ролях: Сонія Брага, Удо Кієрі, Барбара Колен, Томас Акіно, Сільвер Перейра, Каріне Телес

Нагороди: Приз журі Каннського кінофестивалю 2019.

Режисер “Водолія” Клебер Мендонса Філью повертається з чудовим і божевільним вестерном про небезпеки нестримної модернізації. У певному сенсі фільм можна розглядати як логічне продовження двох попередніх повнометражних фільмів бразильського критика, який став режисером.

10. “Манк”

Режисер: Девід Фінчер

У ролях: Гері Олдман, Аманда Сейфрід, Лілі Коллінз, Арлісс Ховард, Чарльз Денс

Огляд IndieWire: Фінчер створив інтелектуальну психодраму. Фільм дає складний і проникливий погляд на американські владні структури.

11. “Дік Джонсон мертвий”

Режисер: Крістен Джонсон

13. “Мінарі”

Режисер: Лі Ісаак Чунг

В ролях: Стівен Юн, Хан Ері, Алан Кім, Ноель Кейт Чо, Юн Ю Чжон, Вілл Паттон

Нагороди: приз Великого драматичного журі США і приз глядацьких симпатій США на кінофестивалі Санденс 2020.

Напівавтобіографічний “Мінарі” Лі Ісаака Чонга розповідає яскраво запам’ятовується історію про двох одночасних асиміляції: це історія про сім’ю, асимілювати в країні, а також історія про чоловіка, асимілювалися зі своєю сім’єю.

14. “Багатообіцяюча молода жінка”

Режисер: Смарагд Феннелл

У ролях: Кері Малліган, Бо Бернем, Елісон Брі, Кленсі Браун, Дженніфер Кулідж, Конні Бріттон, Лаверн Кокс

15.Kajillionaire

Режисер: Міранда Джулі

У ролях: Еван Рейчел Вудс, Дебра Уінгер, Річард Дженкінс, Джина Родрігес

16. Colectiv

Режисер: Олександр Нанау

Підбадьорливий, безжалісний документальний фільм румунського режисера Олександра Нанау розповідає про наслідки пожежі в 2015 році в нічному клубі Бухареста Colectiv, в результаті якого загинули 64 людини.

17. “Одна ніч у Майамі”

Режисер: Регіна Кінг

В ролях: Кінгслі Бен-Адір, Елі Горі, Алдіс Ходж, Леслі Одом мл.

Режисер Реджина Кінг (вже володарка “Оскара” і “Еммі” за свою гру). “Одна ніч в Майамі” – це одночасно грандіозний дебют для Кінг.

18. “Віталіна Верела”

Режисер: Педро Коста

В ролях: Віталіна Варела і Мануель Таварес Алмейда

Нагороди: “Золотий леопард” і переможниця за кращу жіночу роль на Міжнародному кінофестивалі в Локарно в 2019 році

19. “Гніздо”

Режисер: Шон Дюркін

У ролях: Джуд Лоу, Керрі Кун, Чарлі Шотвелл, Тобіас Б. А. Мейсі, Уна Рош, Аділ Ахтар

20. “Звук металу”

Режисер: Даріус Мардер

У ролях: Різ Ахмед, Олівія Кук, Пол Рейс, Лорен Рідлофф, Матьє Амальрік

Фільм про барабанщика хеві-металу, який оглух. Режисер передає складні емоції головного героя через втрату зв’язку з навколишнім світом.

21. “Випробування Чикаго 7”

Режисер: Аарон Соркін

В ролях: Яхья Абдул-Матін II, Саша Барон Коен, Деніел Флаерті, Джозеф Гордон-Левітт, Майкл Кітон, Френк Лангелла, Джон Керролл Лінч, Едді Редмейн, Ноа Роббінс, Марк Райланс. Алекс Шарп, Джеремі Стронг

22. “Асистент”

Режисер: Кітті Грін

У ролях: Джулія Гарнер, Меттью Макфадьен, Макензі Лі, Крістін Фросет

23. “Американська утопія” Девіда Бірна

Режисер: Спайк Лі

“Американська утопія” – це життєстверджуючий, що викликає ейфорію, заряджає душу фільм-протест, який закликає нас повстати проти власного самовдоволення.

24. “Душа”

Режисер: Піт Доктер

В ролях: Джеймі Фокс, Тіна Фей, Questlove, Філіс Рашад, Девід Діггс, Анджела Бассетт

25. “Людина-невидимка”

Режисер: Лі Уоннелл

В ролях: Елізабет Мосс, Алдис Ходж, Сторм Рід, Гаррієт Дайер, Майкл Дорман, Олівер Джексон-Коен

“Людина-невидимка” – нестерпно напружений фільм, що викликає страх у людей. Незалежно від того, чи отримає він “Оскар” чи ні, “Людина-невидимка” обов’язково увійде в число найпопулярніших студійних фільмів 2020 року.

26. The Whistlers

Режисер: Корнеліу Порумбою

В ролях: Влад Іванов, Катрінель Марлон, Родіка Лазар

Цей цікавий нуар є відточена поєднання жанрових мотивів, які підказують, що могло б статися, якби банда “11 друзів Оушена” зібралася на Канарських островах.

27. “Амоніт”

Режисер: Френсіс Лі

У ролях: Кейт Вінслет, Сірша Ронан, Джемма Джонс, Джеймс МакАрдл, Алек Секареану, Фіона Шоу

У фільмі немає очевидних банальностей про те, як важко було бути жінкою XIX століття, люблячої інших жінок, і що будь-які мрії про щасливе спільне життя практично неможливі.

28. “Новини світу”

Режисер: Пол Грінграсс

У ролях: Том Хенкс і Хелена Зенгель

Огляд IndieWire: гірко-солодкий, але дуже сентиментальний вестерн.

29. Possessor

Режисер: Брендон Кроненберг

У ролях: Андреа Райзборо, Крістофер Ебботт, Россіф Сазерленд, Таппенс Міддлтон, Шон Бін, Дженніфер Джейсон Лі

Інтригуючий техно-трилер з елементами жахів, загублений десь в Бермудському трикутнику між “Менді”, “Початок” і “Привид в обладунках”.

30. “Кривавий ніс, порожні кишені”

Режисер: Білл і Тернер Росс

Фільм – це одночасно великий кінематографічний обман і смілива кінематографічна експериментальна робота двох найбільш інтригуючих режисерів, які працюють сьогодні в області документальної літератури. Фільм претендує на роль неупередженого наглядової розповіді.

31. “Палм-Спрінгс”

Режисер: Макс Барбаков

У ролях: Енді Семберг, Крістін Міліоті, Пітер Галлахер, Дж. К. Сіммонс

“Палм-Спрінгс” пропонує новий спосіб зрозуміти, чому рішення поділитися своїм життям з кимось може бути чимось більшим, ніж просто пластиром на відкритій рані самотності.

32. Wolfwalkers

Режисер: Томм Мур і Росс Стюарт

В ролях: Хонор Кніфсі, Єва Уіттакер, Шон Бін, Саймон МакБерні, Марія Дойл Кеннеді

Wolfwalkers – остання частина неофіційної трилогії фільмів про ірландському фольклорі. Безумовно, кращий анімаційний фільм року на даний момент. Ця задушевна історія любові і втрати.

33. “Ширлі”

Режисер: Жозефіна Декер

В ролях: Елізабет Мосс, Майкл Стулбарг, Одеса Янг, Логан Лерман

“Ширлі” – це не більше біографічний фільм, ніж “Яскрава зірка”, “Ангел за моїм столом” або “Закоханий Шекспір”. За мотивами однойменного роману Сьюзан Шарф Меррелл, божевільний новий фільм Декер розгортається в тому ж прихованому просторі між фактом і фантазією – історією і її розповіддю.

34. “Інший раунд”

Режисер: Томас Вінтерберг

У ролях: Мадс Міккельсен, Томас Бо Ларсен, Магнус Мілланг, Ларс рантьє

Нагороди: кращий фільм, кращий режисер, кращий актор і кращий сценарій на European Film Awards

35. “Мангрові зарості”

Режисер: Стів Маккуїн

В ролях: Летиція Райт, Шон Паркс, Малачі Кірбі, Роченда Сандалл, Алекс Дженнінгс, Джек Лоуден

Історична драма, яка розповідає про групу британських чорношкірих активістів. Їх судили за підбурювання до бунту під час акції протесту 1970 року. Активісти протестували проти расистських поліцейських рейдів на заході Лондона. Суд над ними тривав 55 днів. Всі вони були виправдані за самим серйозним обвинуваченням, і судовий процес визнали мотивованим расової ненавистю поліції.

36. “Мерія”

Режисер: Фредерік Уайзман

Американський документальний фільм, що досліджує уряд Бостона.

“Наступний фільм Бората”

Режисер: Джейсон Волайнер

У ролях: Саша Барон Коен і Марія Бакалова

Фільм створений в розпал пандемії і вийшов напередодні президентських виборів.

38. “Чотирнадцять”

Режисер: Ден Саллітт

В ролях: Таллі Медель і Норма Кюлінг

П’ятий повнометражний фільм відомого критика, завзятого сінефіла і тимчасового режисера Дена Саллітта, “Чотирнадцять” – це фільм про те, як навіть самі близькі дружні відносини можуть з роками змінюватися і згасати. Люди змінюються по-різному. Деякі взагалі не змінюються.

39. “Безмежна ніч”

Режисер: Ендрю Паттерсон

В ролях: Сьєрра МакКормік і Джейк Хоровіц

Американський науково-фантастичний фільм. Два підлітка – телефонний оператор Фей і діджей на місцевому радіо Еверетт з містечка Каюга намагаються з’ясувати походження дивного звуку, який розходиться по телефонній лінії.

40. “Вас не було на місці”

Режисер: Кен Лоуч

У ролях: Кріс Хітча, Деббі Ханівуд, Рис Стоун, Кеті Проктор

Драматичний фільм про сім’ю, яка не може вилізти з боргів під час кризи 2008 року.

41. “Вона помре завтра”

Режисер: Емі Сеймец

У ролях: Кейт Лін Шейл, Джейн Адамс, Кентакер Одлі, Кеті Аселтон, Кріс Мессіна, Тунде Адебімп

Це захоплюючий апокаліптичний трилер, в якому класичний жах Девіда Кроненберга поєднується з різким сюрреалізмом Луїса Бунюеля.

42. “Ундіна”

Режисер: Крістіан Петцольд

В ролях: Паула Бір і Франц Роговський

Нагороди: Краща жіноча роль на Берлінському кінофестивалі і European Film Awards.

Крістіан Петцольд наповнив фільм хічкоківських моментами: темні, невидимі сили, які прагнуть ускладнити ситуацію. Ундіна може втрачати контроль над реальністю, але реальність підносить їй кілька сюрпризів.

Німецько-французький драматичний фільм. Мешканка Берліна переживає драматичний розрив стосунків зі своїм коханим.

43. “Остання крапля”

Режисер: Софія Коппола

В ролях: Рашида Джонс, Білл Мюррей, Марлон Уейанс, Дженні Слейт

Американський комедійний драматичний фільм. Сюжет: батько разом із дочкою шпигують за її чоловіком, якого підозрюють у зраді.

44. “Ма Рейні: Мати блюзу”

Режисер: Джордж К. Вулф

В ролях: Віола Девіс, Чедвік Боузман, Глінн Турман, Колман Домінго, Майкл Поттс

Стрічка “Ма Рейні: Мати блюзу” є екранізацією п’єси знаменитого драматурга і володаря Пулітцерівської премії Августа Вілсона.

Дія картини розгортається в Чикаго 1927 року. Боузман зіграв в стрічці молодого і амбітного трубача Ма Ліві, який прагне залишити свій слід в музичній індустрії. Головну роль виконала актриса Віола Девіс. У картині також знялися Глінн Турман, Колман Домінго і Майкл Поттс.

45. “Молодий Ахмед”

Режисер: Жан-П’єр і Люк Дарденни

В ролях: Ідір Бен Адді, Олів’є Бонно, Міріем Ахеддіу, Вікторія Блак в ролі Луїзи

Бельгійсько-французький драматичний фільм. Історія 13-річного бельгійського підлітка Ахмеда, який планує вбивство вчителя згідно екстремістським інтерпретаціям Корану.

46. Нехай всі говорять

Режисер: Стівен Содерберг

У ролях: Меріл Стріп, Кендіс Берген, Джемма Чан, Лукас Хеджес, Даян Віст

47. “Емма”

Режисер: Отем де Вільд

В ролях: Аня Тейлор-Джой, Джонні Флінн, Джош О’Коннор, Каллум Тернер, Міа Гот, Міранда Харт, Білл Найї

Британський комедійно-драматичний фільм. Красуня Емма Вудхаус вважає, що добре знається на характерах і тому може виконувати роль свахи для своїх подруг.

48. “Тенет”

Режисер: Крістофер Нолан

У ролях: Джон Девід Вашингтон, Роберт Паттінсон, Кеннет Брана, Елізабет Дебікі

Фантастичний екшн-трилер про події у світі міжнародного шпигунства.

49. “Його будинок”

Режисер: Ремі Уикс

В ролях: Вунмі Мосаку, Сопе Дірісу, Метт Сміт

Фільм жахів, трилер.

У фільмі розповідається історія пари біженців з Південного Судану, які з усіх сил намагаються пристосуватися до свого нового життя в англійському містечку, де ховається зло.

50. “Художник і злодій”

Режисер: Бенджамін Рі

Норвезький документальний фільм. Він розповідає про чеську художницю, яка потоваришувала з крадієм своїх робіт.

Кращі українські фільми за роки незалежності

За 27 років незалежності в вітчизняний кінопрокат виходили не тільки голлівудські фільми. Українське кіно також варте уваги глядача, українські стрічки вражають, зачіпають найрізноманітніші теми, висвітлюють найрізноманітніші аспекти нашого життя, пише Правда.іф з посиланням на Знай.ua.

Що варто подивитися? Які фільми завоювали повагу глядачів і кінокритиків далеко за межами нашої країни? Чого очікувати в найближчому майбутньому від українських режисерів? Говоримо про кращі фільми в українській кінематографії за роки незалежності! Додавайте до свого плей-листу.

1. Штольня, 2006 рік

2. Оранжлав, 2007 рік

3. Сафо, 2008 рік

4. Той, хто пройшов крізь вогонь, 2011 рік

5. Поводир, 2013 рік

6. Тіні незабутих предків, 2013 рік

7. Брати. Остання сповідь, 2013 рік

8. Плем’я, 2014 рік

9. Моя бабуся Фанні Каплан, 2016 рік

10. «Брама» 2017 рік

11. Військові фільми «Донбас», «Іловайськ», «Кіборги»

12. Художні фільми «#SelfieParty», «Дика весілля», «Я, ти, він, вона», «Секс і нічого особистого», «Свінгери»

13. Кращі фільми 2019 року: «Захар Беркут», «Гуцулка Ксеня», «Ціна правди»

Штольня, 2006 рік

Дійсно, першою знаковою подією в розвитку українського кіно став вихід фільму «Штольня» в 2006 році. Любомир Левицький зняв не просто перший український трилер, він задав старт розвитку вітчизняного кіно. І підняв досить високу планку. У фільмі актори розмовляють рідною мовою, в кадрі з’являється українська картинка. Знімальна група і актори продемонстрували високий рівень професіоналізму, що дозволило говорити про відродження українського кіно.

За сюжетом, група простих студентів-археологів під час відпрацювання виявляє занедбану штольню. Цікавість підштовхує їх проникнути всередину, де головні герої залишаються один на один зі смертельними пригодами, загадками і темрявою. Хто зуміє вийти зі штольні на сонячне світло? Подивіться, якщо ще не встигли зробити це!

До речі, цей фільм за касовими зборами «відбив» грошові вкладення на зйомку і навіть трохи заробив.

Оранжлав, 2007 рік

У 2007 році, коли на екрани вийшла стрічка «Оранжлав», в пам’яті кожного українця ще свіжими були події трирічної давності, а саме — Помаранчева революція, перший серйозне прояв народного характеру і готовності простих українців відстоювати свою громадянську позицію.

Ці настрої стали фоновою картинкою для розвитку відносин закоханої пари, журналіста Романа (Олексій Чадов, на хвилиночку!) і віолончелістки Каті (Ольга Макєєва). Вони не просто виявляються замкнені в дивній квартирі в центрі Києва, вони отримують листи з повідомленнями про те, що відбувається на Майдані, а також, з’ясовують, чи хворі вони самі СНІДом.

Цей фільм відразу зробив знаменитим режисера Алана Бадоєва. До речі, роботу показали поза конкурсом на Каннському кінофестивалі, де був відзначений незаперечний талант творців фільму. Адже українські мелодрами — особливо зворушливі і глибокі.

Сафо, 2008 рік

Українське кіно — воно різножанрова. І режисери не соромляться зачіпати в своїх стрічках найрізноманітніші теми. У добірці кращих українських фільмів не можна обійти увагою чуттєву стрічку «Сафо» українського режисера з британськими коренями, Роберта Кромбі.

Фільм знятий за мотивами роману Ернеста Хемінгуея «Райський сад», де порушується тема забороненого кохання і фатальної пристрасті. Сюжет відсилає нас в 20-ті роки ХХ століття на грецький острів Лесбос, де, за легендою, жила давньогрецька поетеса Сапфо. Режисер розповідає нам про взаємини молодої подружньої пари Сафо і Філа з емігранткою Хеленою.

Як виник цей дивний любовний трикутник і до чого призводять гріховні втіхи? Як вирватися з полону пристрасті, якщо тобі не відповідають взаємністю? Картина щедро приправлена не тільки еротичними сценами, але і видовищною картинкою, якісною музикою, відмінною акторською грою. А фінал вас змусить задуматися.

У фільмі взяли участь не тільки українські актори (Богдан Ступка і Людмила Ширяєва), але і запрошені зірки (Авалон Баррі і Тодд Солей). Фільм був знятий в Криму, а неофіційним саундтреком стала пісня співачки Lama «Знаєш, як болить». Цей фільм заробив в українському прокаті понад 1 мільйон доларів і був відзначений кінокритиками.

Той, хто пройшов крізь вогонь, 2011 рік

Фільм українського режисера Михайла Іллєнка був заснований на реальних подіях і позиціонується як військово-пригодницька мелодрама. Головний герой фільму — радянський льотчик Іван Додока — пройшов непростий і тернистий шлях від героя до зрадника, від вигнанця до вождя племені індіанців-ірокезів, від людини, яка втратила все, до людини, яка пройшла крізь вогонь.

У головних ролях фільму задіяні відмінні українські актори — Дмитро Лінартович, Віталій Лінецький та Ольга Гришина. Сам фільм став номінантом Київського кінофестивалю і навіть висувався на премію «Оскар». А про непохитну громадянську позицію режисера свідчить той факт, що фільм був відкликаний від участі в V фестивалі Росії та інших країн Співдружності в Тбілісі в 2015 році на підтримку іншого українського режисера Олега Сенцова.

Поводир, 2013 рік

Пронизлива історія про подорож сліпого кобзаря і його маленького поводиря, американського хлопчика Пітера, по засніженій Радянській України в 30-х роках ХХ століття. Які обставини звели разом цих людей, які випробування їм доведеться пережити, як з ними розправиться нестримна махина тоталітарного режиму? Дивитися без сліз цю історію неможливо, але режисер Олесь Санін радить «закрити очі і дивитися серцем».

Прем’єра фільму «Поводир» наочно продемонструвала, що вітчизняна кіноіндустрія впевнено піднімається до голлівудського рівня, але відзначається не тільки професіоналізмом, а й душевністю, якої часом так не вистачає всесвітньо відомим кінострічкам.

У кастингу фільму взяли участь визнані українські актори — Стас Боклан та Олександр Кобзар. Свій талант драматичної актриси продемонструвала співачка Джамала, яка зіграла актрису легендарного театру «Березіль». Маленьким поводирем став американець українського походження Антон Святослав Грін, а його загиблого батька, американського комуніста зіграв голлівудський актор Джефф Баррелл.

Тіні незабутих предків, 2013 рік

Справжній український хоррор, заснований на давніх гуцульських легендах. Режисером картини став Любомир Левицький, оператором — Марк Еберлі, який працював над голлівудською сагою «Сутінки», а головними героями стали молоді актори з усієї України, зокрема, онук Богдана Ступки, Дмитро. Паралельно, в кадрі з’являлися і відомі глядачеві особи — Ольга Сумська, Ольга Фреймут, Костянтин Лінартович, Юрій Розстальний, Валерій Легін та ін.

Фільм став чимось більшим, ніж звична історія жахів. Містична стрічка оповідає про пригоди українських студентів в Карпатах. Молодим людям доведеться протистояти могутнім потойбічним силам, тільки ось, що може протиставити простий 20-річний хлопець багатовіковому злу, крім свого чистого серця, перше кохання і дружньої вірності?

Брати. Остання сповідь, 2013 рік

Символічна українська драма, дебютна робота режисера Вікторії Трофименко, знята після прочитання роману «Джмелиний мед» шведського письменника Торгні Ліндгрена. У процесі виробництва фільму було подолано безліч труднощів, в тому числі і фінансових, законодавчих і т.д. Однак молодому режисерові вдалося довести розпочате до переконливого фіналу і в листопаді 2013 року відбулася світова прем’єра драми на індійському міжнародному кінофестивалі. Український глядач побачив стрічку тільки через рік.

Перед глядачем показана історія життя двох братів. Старі гуцули Войтко та Станіслав такі різні і тому постійно змагалися один з одним. Під кінець життя брати щиро бажають один одному наглої смерті, але що стало причиною такої лютої ненависті? Що за біль живе в серці кожного з них?

Дізнатися правду і примирити ворогуючих братів береться приїжджаюча письменниця, тільки от чи готові самі вороги пробачити один одному колишні образи? Особливо вражає своєю образністю старий Христофор, який ніс на руках самого Христа і не витримав ваги людських гріхів.

Плем’я, 2014 рік

Список найкращих українських фільмів був би неповним без згадки цієї картини. Єдиний фільм, в якому актори не промовили жодного звуку, став дебютною повнометражною роботою українського режисера Мирослава Слабошпицького. Більш того, стрічка завоювала найбільшу кількість світових нагород за все вітчизняне кіновиробництво.

Каннський кінофестиваль присудив фільму рекордну кількість нагород за всю історію кінофестивалю в рамках «Тижня критики». Фільм став переможцем на престижних фестивалях в Лондоні, Лос-Анжелесі, в бельгійській Генті, в Ризі, у Польщі. Став першим номером у рейтингу кращих фільмів 2015 року кінокритика Тодда Маккарті з журналу The Hollywood Reporter.

Але дивитися фільм «Плем’я» варто не через це. Режисер спробував докричатися до глядача мовою жестів, спробував показати, як боротися з несправедливістю, як захищати свою любов, як відстоювати свою позицію.

Моя бабуся Фанні Каплан, 2016 рік

Кіноробота режисера Олени Дем’яненко в черговий раз показала, як «пересмикувались»  історичні факти, як замовчувалася правда, і як за дійсне видавали бажане.

Виявляється, все, що ми знали або не знали про Фанні Каплан — було вигадкою і спробою пропаганди. Її звинувачували в спробі замаху на Леніна, але що відбувалося насправді в далекому і суперечливому 1918 року спробує з’ясувати молода журналістка Марина.

«Брама» 2017 рік

Ще одна сумна сторінка української історії — Чорнобильська трагедія та її вплив на простого українця, освітлена у фільмі «Брама» з Ірмою Вітовською, Дмитром Ярошенко і Віталіною Біблів.

Символізм і реалізм, фентезі та трилер, зона відчуження і простий побут звичайнісінької української родини — режисер Володимир Тихий талановито поєднав такі несумісні поняття і торкнувся найтонших струн в душах свого глядача.

Військові фільми «Донбас», «Іловайськ», «Кіборги»

Трагічні події на Донбасі не могли не турбувати всю Україну. Багато людей у всьому світі заговорили про війну, про її жорстокість і марність, переглянувши кінороботи українських режисерів, присвячені цій болючій темі. Але говорити про війну потрібно, важливо лише знайти вірні слова. Судячи з успіху фільмів «Донбас», «Іловайськ» і «Кіборги», все було зроблено правильно.

Першою глядач побачив картину «Іловайськ. Батальйон Донбас»про розстріл українських військ армією РФ в Іловайському котлі. Головним героєм став живий учасник тих подій, ветеран АТО Тарас Костанчук і він зі своїм завданням впорався. Як і решта учасників роботи над картиною.

«Кіборги» — так вся Україна називала захисників Донецького аеропорту за їх незламність. Саме такими монолітними і правдивими вийшли герої фільму Ахтема Сеітаблаєва.

А фільм «Донбас» Сергія Лозниці показує іншу сторону життя в зоні АТО. Це 13 епізодів, що розповідають про те, що твориться в умах і серцях мирних і не дуже жителів окупованих територій.

Фільми вийшли дуже правдивими. Але вся громадськість з нетерпінням чекає появи ще одного військово-патріотичного фільму «Наші котики», який покликаний показати війну і фронт з трохи несподіваного боку, крізь призму солдатського гумору.

Художні фільми «#SelfieParty», «Дика весілля», «Я, ти, він, вона», «Секс і нічого особистого», «Свінгери»

Не можна сказати, що кіноіндустрія останніх років обмежувалась лише серйозними фільмами на історичні або військові теми. Прем’єри «легких» комедій і невибагливих мелодрам відбулися одна за одною протягом 2017-19 років. І вони знайшли живий відгук у серцях глядача в усьому світі. Дані кіноновинки продовжили цікаву традицію — задіяти в зйомках «повного метра» не професійних акторів, а телеведучих (Сергій Притула, Юрій Горбунов, Володимир Зеленський) і співаків (Надія Дорофєєва, Ольга Полякова, Дзідьзо, Валерій Харчишин). Варто відзначити іскрометний гумор, хитро переплетені сюжетні лінії, відмінно прописані характери персонажів. Важливий показник якості — масові перегляди і вельми непогані касові збори.

Останні комедії красномовно підтвердили, що українські режисери продовжують освоювати нові горизонти і виходити на новий рівень.

Кращі фільми 2019 року: «Захар Беркут», «Гуцулка Ксеня», «Ціна правди»

В цілому, 2019 рік був багатий на яскраві прем’єри і талановиті картини, що вийшли в український кінопростір.

Видовищна екранізація поеми Івана Франка, результат спільної роботи українських сценаристів і акторів з голлівудськими кіношниками. Деякими глядачами сприймається суперечливо, але багатомільйонний касовий збір говорить про зростаючий інтерес до української класики.

Мюзикл «Гуцулка Ксеня» — цікавий і красивий жанр, який заслуговує на увагу українця і через оригінальний саунд, і через карпатські пейзажі, і через дотепний сюжет.

Драма «Ціна правди» про сумну сторінку української історії — Голодомор 32-33 років. Раніше, так всеосяжно цю тему піднімали лише документальні фільми, але режисер Агнешка Холланд спробувала показати її так, як бачив, що відбувається, валлійський репортер Гаррет Джонс, перший, хто наважився сказати правду про СРСР.

У новорічні канікули український глядач зможе подивитися ще два українські фільми — фентезі «Пекельна хоругва» і історичну мелодраму «Зраджена» за романом Софії Андрухович.

7 фільмів про вчинки милосердя для тіла

Милосердя — це один із наріжних каменів католицької віри. Попри те, що вчинки милосердя для тіла спрямовані передусім на фізичний порятунок людини, вони, однак, здатні дати їй духовне очищення і навіть переродження.

Коли ми щиро та безкорисливо допомагаємо ближнім, то не лише наближаємося до святості самі — ми пом’якшуємо серця інших людей, зцілюємо їх від зневіри, озлобленості й байдужості.
Пропонуємо вашій увазі сім фільмів, що в той чи інший спосіб демонструють нам важливість милосердних учинків за будь-яких життєвих обставин.

1.Голодного нагодувати — «Піаніст» (2002)

Владислав Шпільман — талановитий польський піаніст єврейського походження. Все його життя, наповнене музикою, летить шкереберть, коли Польща опиняється під окупацією нацистів. Разом з іншими євреями Шпільман опиняється у варшавському ґетто, зазнаючи принижень і страждаючи від заборони займатися улюбленою справою. За певний час нацисти вирішують відправити всіх мешканців ґетто до концтабору на вірну смерть. Завдяки допомозі знайомого піаністу вдається уникнути посадки на «поїзд смерті». Він повертається до спорожнілого ґетто, де тривалий час ховається у покинутих будинках та квартирах, постійно страждаючи від голоду. Виснажений музикант перебуває на волосину від голодної смерті, коли раптом у його життя втручається німецький офіцер, здатний на справжнє милосердя та людяність.

2.Спраглого напоїти — «Собор Паризької Богоматері» (1956)

Важко знайти людину, яка не була б знайома з сюжетом класичного роману Віктора Ґюґо. У масовій свідомості це насамперед історія згубної пристрасті, нещасного кохання, людської байдужості й жорстокості. Однак однією з ключових тем цього сюжету є саме милосердя. Воно постає тут в образі молодої циганки Есмеральди — єдиної, хто відчуває щире співчуття до потворного горбаня Квазимодо, що терпить кару на ганебному стовпі. Попри страх перед його жахливою зовнішністю, вона наважується підійти до нещасного, який знемагає від спраги, і напоїти його з власних рук. Саме цей небачений раніше вияв людяності пробуджує в душі горбаня найчистіше та найсильніше почуття, а саме — ту любов, задля якої він готовий віддати власне життя.

3.Нагого одягнути — «Брат Сонце, сестра Місяць» (1972)

Франциск Ассізький — це святий, із біографією якого бодай у загальних рисах знайомий кожен із нас. Про нього можна сказати так: він роздягнувся фактично донага, щоб одягнути весь світ. Народжений у заможній родині торгівця тканинами, він провадив безтурботне та розпусне життя, аж доки сам Бог не торкнувся його душі, закликавши облишити усе земне та йти за Ним. Одним із поворотних моментів фільму є епізод, у якому Франциск викидає у вікно дорогі тканини, щоб ними могли скористатися бідняки, а потім, після того як його з ганьбою притягають до єпископа Ассізі, сам знімає з себе одяг і йде геть — оновлений, чистий та оголений перед Богом, як у момент свого народження. Скидаючи з себе геть усе, від ошатного одягу до імені своєї шанованої родини, він не відчуває ні страху, ні сумнівів. Він знає, що відтепер його справа — допомагати тим, хто має ще менше від нього самого, тоді як його власну наготу дбайливо прикриватиме своєю любов’ю сам Господь.

4.Подорожнього в дім прийняти — «Знедолені» (2012)

Цей фільм — не просто екранізація однойменного роману Ґюґо, а мюзикл, пісні з якого надовго западають у серце. Жан Вальжан — колишній каторжник, а це означає, що він проклятий в очах людських… але не Божих. Коли він опиняється на волі, єдиним, хто відчиняє перед ним двері свого дому, виявляється католицький єпископ — людина добра, терпелива і сердечна. 19-річне перебування на каторзі зранило душу Вальжана, зробило її черствою, недовірливою, підозріливою та озлобленою; тому він, незважаючи на милосердя, яке виявив до нього єпископ, вночі грабує його будинок і втікає. Коли правоохоронці ловлять його на гарячому і приводять назад до будинку єпископа, Вальжан бреше, нібито єпископ добровільно подарував йому вкрадені речі. На його подив, єпископ підтверджує його слова, і на додачу дарує Вальжанові ще й два срібні підсвічники. Така неочікувана безкорислива доброта повністю перевертає життя колишнього злодія. Він іде з дому свого рятівника новою людиною, бере на себе обітницю розпочати нове, праведне і доброчесне життя, і виконує її. На прикладі Вальжана добре видно, як одного разу вчинене добро має здатність примножуватись у світі, адже згодом він і сам виявлятиме до ближніх те милосердя, яким колись обдарував його єпископ.

5.Недужому допомогти — «Олівер Твіст» (2005)

Екранізація чи не найвідомішого роману Чарльза Діккенса розповідає історію хлопчика-сироти, який від самого народження був приречений на нещастя. Матір його померла під час пологів, а сам Олівер зростав у робітному домі — місці, що вселяло справжній жах у серця найбільш знедолених мешканців Англії ХІХ століття. Попри те, що хлопчик має добру, щиру та незаплямовану душу, до якої не липне бруд довколишнього світу, він стає інструментом у руках справжніх злочинців, через що врешті-решт опиняється перед судом. Переламним моментом у його житті стає… хвороба. Зомлівши просто в залі суду, Олівер опиняється в будинку доброчесного та лагідного чоловіка, який рятує життя хлопчика, терпляче доглядає його і допомагає йому назавжди покінчити зі злочинним минулим.

6.Ув’язненого відвідати — «Мрець іде» (1995)

Цей драматичний фільм розповідає історію чоловіка на ім’я Метью, засудженого до смертної кари, та католицької монахині, сестри Елен, яка прагне врятувати його душу. Відвідуючи Метью у в’язниці, сестра поступово здобуває його довіру, дізнається його історію і намагається випозивати скасування смертної кари. Вона зустрічається з родичами жертв та самого засудженого, бажаючи скласти правдиву картину того, що сталося. Спочатку Метью намагається вибілити себе в очах сестри, помітивши, як вона переймається його долею, і переконує її у своїй абсолютній невинуватості. Однак мірою того, як день страти наближається, його починає мучити совість і розкаяння. Він щиро шкодує про свій гріх, і готовий прийняти своє покарання, тоді як монахиня, попри все, сповнена готовності пройти з ним разом крізь усі випробування до кінця.

7.Померлого поховати — «Залишся зі мною» (1986)

Цей трагікомічний фільм — екранізація одного з оповідань Стівена Кінга, в якому повністю відсутній елемент містики чи жахів. Ця багато в чому автобіографічна історія описує кілька днів із життя звичайних американських хлопчиків-підлітків із проблемних родин. Одного дня вони вирушають у подорож, щоб подивитися на… мертве тіло хлопця, що певний час тому зник безвісти. Цинічно? Так. У початковій меті їхньої мандрівки мало морального: вони, керуючись звичайною дитячою жорстокою цікавістю, прагнуть полоскотати собі нерви і подивитися на справжнього мерця, а також уявляють, як стануть зірками новин, коли відшукають тіло. Але їхня подорож через ліси, вздовж залізничної колії, що символізує своєрідний місток між світом живих та світом мертвих, незворотно змінює душі хлопчаків. Поглянувши в очі смерті, вони вже не можуть залишитися тими, що й раніше: те, що починалось як відчайдушна пригода, проводить їх крізь болісний, але необхідний процес дорослішання.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Кредит листопад-грудень 2020

Зібрано
Залишилося зібрати

Потрібно зібрати

130922грн

Залишилося

6днів

Розмістити цей блок в себе на сайті

Вкажіть розмір віджета

Ось так він виглядатиме на Вашому сайті:

Cкопіюйте цей код та встановіть собі на сайт:

Хор «Івано-Франківськтеплокомуненерго» припинив своє існування

Знаменитий хор “Чорнобривці” припинив своє існування за рішенням адміністрації ДМП “Івано-Франківськ теплокомуненерго”.

Про це повідомили на офіційній сторінці фільму “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго”.

“Останній місяць на комунальному підприємстві відбуваються карколомні зміни: співробітників старшого віку масово звільняють чи змушують звільнитись за власним бажанням. На жаль, це далеко не завжди відбувається з урахуванням законодавства і етики. Для багатьох хористів ці події принесли нечуваний стрес, фінансові проблеми та кризу професійної та особистої ідентичності”, – зазначають на сторінці фільму.

Також зазначають, що команда фільму готова посприяти всім співробітникам “Теплокомуненерго” у відстоюванні своїх трудових прав і дотримання законодавства. Для цього заручилися підтримкою юристів.

Нагадаємо, що фільм “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго” отримав премію “Золота Дзиґа”

Нагадаємо, що раніше фільм про франківських комунальників показували на кінофестивалі в Італії. Там він отримав три нагороди. А вже згодом  – у Румунії. 

В український прокат фільм вийшов 17 жовтня 2019 року. Однак 10 жовтня його показали в Івано-Франківську. А саундтрек фільму “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго” опублікували у мережі. 

Крім того, кінокритики називали фільм “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго” найкращим.