Воно (фільм, 2017) — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші фільми з такою ж, або схожою назвою: Воно (значення).

«Воно. Частина перша» (англ. It) — американський драматичний фільм жахів, знятий Андресом Мускетті за однойменним романом Стівена Кінга. Прем’єра стрічки в Україні відбулася 7 вересня 2017 року. Фільм розповідає про сімох дітей, яких тероризує невідома істота, що черпає силу зі страху, ненависті і розчарування. Українською фільм дубльовано студією «Постмодерн»^[3].

Восени 1988 року в містечку Деррі підліток Білл Денбро виготовляє для свого меншого брата Джорджі паперовий кораблик. Він не може піти з Джорджі запустити кораблик у плавання, позаяк хворий, тож брат іде на вулицю в зливу сам. Потік несе кораблик у дренаж, намагаючись дістати іграшку, Джорджі бачить у дренажі клоуна. Завівши розмову, клоун представляється Пеннівайзом, цирк якого змило зливою, і, приспавши увагу хлопчика, відкушує йому руку й затягує під землю.

Напередодні літніх канікул 1989 Білл і його друзі Річі Тозієр, Едді Каспбрак і Стенлі Уріс стають жертвами глузувань місцевого хулігана Генрі. Тим часом з дівчини Беверлі Марш насміхаються однолітки, називаючи шльондрою, а вона знайомиться з новачком Беном. Білл переймається зникненням брата, та батько радить забути про Джорджі — він мертвий і його не повернути. Темношкірий підліток Майк, який не хоче як дід працювати на бійні, бачить злого клоуна та жахливе видіння, подібне на смерть його батьків у пожежі.

Білл переконує своїх друзів вирушити на пустир — єдине місце, куди вода могла винести Джорджі. Бен цікавиться історією Деррі та виявляє, що там кожні 27 років повторюються масові загибелі та зникнення дітей. Після цього він бачить безголового мерця і його б’є, а потім ранить ножем Генрі. Бенові вдається втекти, він зустрічає Білла з його друзями. Шукаючи Бена, один з хуліганів заходить у дренаж, де його вбиває клоун. Білл з компанією приходять до аптеки за ліками для Білла і стикаються з Беверлі. Дівчина приходить додому, де її домагається батько, після чого обстригає волосся, щоб не бути привабливою для нього. Вона вирушає до озера, де в цей час купаються Білл, Річі, Едді, Стенлі й Бен. Останній розповідає про незвичайно високу кількість смертей у Деррі.

Збентежений цим Едді дорогою додому бачить потворного прокаженого, що перетворюється на Пеннівайза. Беверлі ж чує дитячі голоси з умивальника і звідти б’є фонтан крові, якої батько не бачить. Біллі ввижається зниклий брат з Пеннівайзом, а Стенлі — жахлива жінка. Беверлі викликає своїх нових друзів додому, де вони також бачать кров. Підлітки зізнаються одне одному, що кожен спостерігав щось жахливе і непоясненне. Генрі та його банда знущаються з Майка, та на допомогу приходять Білл з друзями, відганяючи хуліганів камінням. Майк припускає, що невідоме зло набуває вигляду того, чого кожен найбільше боїться. Істоту, що стоїть за цим, домовляються називати просто Воно.

Назвавшись «клубом невдах», підлітки переглядають діафільм про історію Деррі. З нього стає зрозуміло, що Воно ховається в колодязі під старим будинком. Раптом слайди починають змінюватися самі по собі і на екрані виникає Пеннівайз. Клоун сходить із зображення, але сонячне світло змушує його зникнути. Друзі вирішують піти до покинутого будинку, щоб здолати істоту. Пеннівайз лякає підлітків, змушуючи їх розділитися. Едді провалюється крізь гнилу підлогу і ламає руку, в той час як Пеннівайз глузує з нього, нагадуючи про Джорджі. Беверлі проштрикує клоуну голову прутом, змушуючи істоту відступити. Нажахані підлітки тікають з будинку. Едді знаходить мати й забирає від «поганої компанії». Друзі винять у тому, що вони пережили, Білла і «клуб невдах» розпадається.

Батько Генрі грубо сварить його на очах товаришів, після чого хуліган отримує посилку з ножем від Пеннівайза. Підмовлений клоуном з телевізора, він вбиває батька і тікає з дому. Беверлі відбивається від домагань батька, який підозрює її в розпусті. Та після цього до неї прибуває Пеннівайз і викрадає дівчину. Білл, проїжджаючи повз, відчуває лихо та розуміє, що Воно забрало Беверлі. «Клуб невдах» збирається знову аби повернути її. Едді наважується не погодитися з матір’ю та йде до друзів. Разом вони повертаються до будинку та спускаються в колодязь.

Беверлі отямлюється, її схоплює Воно, але дівчина не боїться істоти. Залишеного на сторожі Майка намагається вбити Генрі, але той скидає хулігана до колодязя. «Невдахи» знаходять лігво істоти у вигляді занедбаного цирку, в якому літають трупи зниклих дітей. Пеннівайз кусає Стенлі, решта рятують його і повертають Беверлі, котра в присутності друзів отямлюється. Білл бачить Джорджі та йде за ним, але усвідомлює, що це пастка. Клоун бере Білла в заручники, пропонуючи пощадити інших, якщо вони дозволять віддати Білла йому на поживу. Білл просить друзів послухатися, але вони відмовляються і атакують істоту. Воно перетворюється на страх кожного, однак не може подолати всіх разом і тікає в підземні глибини. Білл знаходить куртку брата й змирюється з його загибеллю.

Наприкінці літа Беверлі розповідає про своє видіння, де «клуб невдах» уже дорослими боролися з Пеннівайзом. Друзі клянуться зібратися разом знову, якщо Воно повернеться. Стенлі, Едді, Річі, Майк і Бен йдуть. Беверлі каже Біллу, що вирушить жити зі своєю тіткою до Портленду. Перед цим вона лишається з Біллом і вони цілуються.

• Білл Скашгорд — Клоун Пеннівайз (Воно) / Боб Грей
• Хав’єр Ботет — прокажений
• Джейден Ліберер — Білл Денбро
• Джеремі Рей Тейлор — Бен Генском
• Софія Лілліс — Беверлі Марш
• Фінн Вулфгард — Річі Тозієр
• Джек Ділан Грейзер — Едді Каспбрак
• Чоузен Джейкобс — Майк Генлон
• Ваятт Олефф — Стенлі Уріс

• Переклад: Олег Колесніков
• Режисер: Катерина Брайковська
• Звукорежисер: Антон Семикопенко
• Звукорежисер перезапису: Микита Будаш
• Ролі дублювали:
  • Ерік Бочаров
  • Батько Еріка
  • Дружина Батька Еріка(Марина)
  • Син Батька Еріка
  • Роман Шаров
  • Собака Романа Шарова
  • Олег Александров
  • Андрій Мостренко
  • Максим Чумак
  • Діма Зленко
  • Паша Лі
  • та інші.
• Дубльовано студією Postmodern на замовлення Кіноманія.^[4]

Зйомки фільму почались 27 червня 2016 року і закінчились 6 вересня того ж року^[5].

Оцінки і критика[ред. | ред. код]

Від кінокритиків фільм отримав схвальні відгуки: Rotten Tomatoes дав оцінку 90 % на основі 167 відгуків від критиків (середня оцінка 7,2/10). Загалом на сайті фільм має схвальні оцінки, фільму зарахований «стиглий помідор» від фахівців^[6], Metacritic — 71/100 на основі 45 відгуків критиків. Загалом на цьому ресурсі від фахівців фільм отримав схвальні відгуки^[7].

Від пересічних глядачів фільм теж отримав схвальні відгуки: на Rotten Tomatoes 92 % зі середньою оцінкою 4,5/5 (27 612 голосів), фільму зарахований «попкорн»^[6], на Metacritic — 7,6/10 на основі 30 голосів^[7], Internet Movie Database — 8,4/10 (10 758 голосів)^[8].

Касові збори[ред. | ред. код]

Під час показу у США, що розпочався 8 вересня 2017 року, протягом першого тижня фільм був показаний у 4 103 кінотеатрах і зібрав 123 403 419 $, що на той час дозволило йому зайняти 1 місце серед усіх прем’єр. Станом на 18 вересня 2017 року показ фільму триває 11 днів (1,6 тижня), зібравши у прокаті в США 223 021 918 доларів США^[2][9], а у решті світу 153 500 000 $^[2] (за іншими даними 152 483 651 $^[10]), тобто загалом 376 521 918 $^[10] (за іншими даними 375 505 569 $^[9]) при бюджеті 35 млн доларів США^[10].

Стівен Кінг — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кінг.

Сті́вен Е́двін Кі́нг (англ. Stephen Edwin King; 21 вересня 1947, Портленд, Мен, США) — американський письменник, автор більш ніж 200 творів, серед яких понад 50 книг-бестселерів у стилях жахи (англ. horror), фентезі, трилер, містика. Також писав під псевдонімом Річард Бахман (англ. Richard Bachman). Було продано більш ніж 350 млн копій його романів та збірок оповідань. На основі його історій знято низку фільмів, а також намальовані комікси. Нагороджений медаллю «За особливий внесок в американську літературу». 2003 року Національний фонд книг нагородив його медаллю за видатний внесок в американську літературу. Також отримував нагороди за внесок у літературу протягом всієї кар’єри, такі як премії «За внесок у світове Фентезі» (2004), був нагороджений Канадською асоціацією книгарів (2007) і званням Гросмейстра від Американських письменників містиків (2007).

Ранні роки[ред. | ред. код]

Був єдиною дитиною своїх батьків, які усиновили його брата Девіда за два роки до народження Стівена. У 1949 році батько вийшов по цигарки і не повернувся.^[4].

Стівен зростав у бідності, писати почав у сім років, здобув певний досвід роботи журналістом. Після закінчення навчання в коледжі (Lisbon Falls High School) замислювався над тим, чи не піти йому на війну у В’єтнам. Але військові забракували Кінга через велику кількість хвороб. У 1965 в журналі «Комікс ревю» (Comics Review) було опубліковано його оповідання «I Was A Teenager Grave Robber».

Прихід слави[ред. | ред. код]

З 1966 до 1970 він навчався в Університеті Мену (University of Maine) в Ороно.

2 січня 1971 р. Стівен Кінг одружився з Табітою Спрюс, з якою познайомився ще в університеті. Того ж року він почав викладати в Хемденській академії, отримуючи $6 400 на рік.

Його дружина фактично зліпила свого чоловіка з його таланту та власної амбітності й наполегливості. Скромний вчитель англійської мови, який до того ж підробляв роботою в пральні, одного разу викинув у кошик для сміття три сторінки списаного тексту. Табіта прочитала зачин (із нього потім постав один із найкращих романів Кінга — «Керрі») і змусила чоловіка дописати книжку. А в березні 1973 року роман придбало видавництво «Даблдей», тоді він отримав 2,5 тис. доларів, що навіть для тих часів було невеликою сумою. Проте з часом за продажі авторських прав роман приніс Кінгу близько 400 тисяч доларів, половина з яких відійшла видавництву. З цієї книги і починається слава Кінга.

Проблеми з алкоголем[ред. | ред. код]

Невдовзі після виходу першої книги письменник з родиною перебирається на південь штату Мен до хворої матері. У цей же час починає роботу над книгою «Друге пришестя», що пізніше була перейменована як «Доля Єрусалиму» і перед самим виходом була остаточно названа як «Доля Салему» (англ. Salem’s Lot — опублікована в 1975 році). Мати Кінга помирає до виходу книги в 1974 році від раку матки. Крім того прихід слави, грошей спричинили в письменника проблеми з алкоголем. На ступінь його алкогольної залежності вказує той факт, що при виголошенні прощальної промови на похороні своєї матері він був п’яний^[5].

З 1974 до початку 1990-х Кінг безпробудно пиячив і вживав наркотики. Водночас він також писав книги. На початку 1990-х завдяки дружині, друзям та терапії Стівену Кінґу вдалося подолати тягу до алкоголю та наркотиків.

Будинок Стівена Кінга

Автомобільна аварія[ред. | ред. код]

19 червня 1999 близько 16:30 на узбіччі дороги № 7 містечка Ловел, штату Мен, під час щоденної прогулянки Кінга збив автомобіль. Письменник зазнав тяжких травм. Інцидент трапився через неуважність Кінга та водія мінівена. Кінг ішов і читав книжку, а водій втратив пильність, тому що відволікся від керування через собаку на задньому сидінні. Відповідно до свідчень очевидців, Кінга було збито ззаду, причому водій рухався з не надто великою швидкістю.

Після автокатастрофи він довгий час перебував під спостереженням лікарів і не міг повноцінно працювати. Через деякий час Кінг навіть оголосив, що припинить письменницьку діяльність відразу після завершення роботи над епопеєю «Темна Вежа». Проте з моменту цієї заяви, опублікованої в 2002 році, вийшли ще декілька творів автора: «Уболівальник» (2004), «Хлопець з Колорадо» (2005), «Зона покриття» (2006), «Історія Лізі» (2006) та інші^[6]. Він описав в епопеї «Темна вежа» цю аварію.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

У 2003 році Стівен Кінг став лауреатом найвищої премії США в області літератури — медалі «За особливий внесок в американську літературу».
У 2014 році Стівен Кінг отримав Національну медаль США в галузі мистецтв.^[7]

Річард Бахман (англ. Richard Bachman) — творчий псевдонім Стівена Кінга, під яким він написав романи «Лють» 1977, «Довга прогулянка» 1979, «Дорожні роботи» 1981, «Людина, що біжить» 1982, «Худнучий» 1984, «Регулятори» 1996 та «Блейз» 2007. Наведені твори, за зізнанням самого автора, відрізняються особливою жорстокістю та психологічним навантаженням. Крім псевдоніму, Кінг навіть вигадав для Річарда Бахмана біографію.

Стівен Кінг називає своїм маґнум опусом серію з семи романів Темна Вежа, написані ним між 1970 і 2012^{[джерело?]}. Серія поєднує багато жанрів, включаючи фентезі, наукову фантастику, жахи і елементи вестерну. Романи описують пригоди групи стрільців по дорозі до темної вежі — містичного місця, яке утримує всі світи від руйнування і хаосу. Окрім цих семи книг персонажі з Темної вежі трапляються в інших творах автора. Після завершення серії на світ почали з’являтися комікси передісторії, відеогра «Дискордія», та зняли фільм.

Значна частина творів Кінга покладено в основу багатьох фільмів та телесеріалів (дивіться шаблон по екранізації в кінці статті).

Стівен Кінг є фанатом рок-гурту AC/DC, який зробив саундтрек до його фільму «Максимальне прискорення» (1986).

Стівен Кінг грав на гітарі в рок-гурті Rock Bottom Remainders з іншими відомими письменниками, як-от Дейв Баррі, Емі Тан та іншими. Кінг порівнював свій гурт з книгою, яка не продається добре і різко впала в ціні для забезпечення швидкого продажу. Їхній девіз «Ми граємо музику, а Metallica пише романи».

Переклади українською[ред. | ред. код]

• Стівен Кінг. «Поле бою»: оповідання (переклад з англійської: Андрій Минка). Увійшло до збірки «У сріблястій місячній імлі». Упорядник Михайло Слабошпицький; художник Костянтин Сулима. — Київ: Веселка, 1986. — 320 с.

Воно (роман) — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші фільми з такою ж, або схожою назвою: Воно (значення).

«Воно́» (англ. It) — роман американського письменника Стівена Кінга, написаний у жанрі жахів, уперше опублікований 1986 року видавництвом Viking Press. У творі зачіпаються важливі для Кінга теми: влада пам’ятью, сила об’єднаної групи, вплив травм дитинства на доросле життя. Відповідно до основної сюжетної лінії, семеро друзів з Америки із вигаданого міста Деррі в штаті Мейн борються з почварою, що вбиває дітей і здатна втілюватись у будь-яку фізичну форму. Оповідь здійснюється паралельно в різних часових інтервалах, один із яких відповідає дитинству головних героїв, а інший — їх дорослому життю.

Спершу, задумуючи образ головного злодія як троля під мостом, письменник розвинув ідею антагоніста, що використовує збірний образ від різних почвар, до істоти, яка має риси упиря, перевертня й інопланетної форми життя. Хоч перші задуми щодо твору в автора з’явились у Боулдері, головним джерелом натхнення для міста Деррі, де і відбувались події книги, послужив Банґор. На поведінку персонажів-дітей Кінг проектував власні дитячі спогади. Протягом року по публікації книга розійшлась тиражем понад двох з половиною тисяч примірників.

Твір був номінований на премію «Локус» за найкращий фентезійний роман і «Всесвітню премію фентезі». Книга увійшла до декількох престижних рейтингів найкращих романів століття та тисячоліття, хоч і єдиного критичного сприйняття ця праця не здобула. На думку низки дослідників, роман вийшов затягнутим, перевантаженим елементами жахів, подекуди заплутаним, із не найвдалішою розв’язкою. Інші критики хвалили подвійну систему оповіді, історичні вкраплення, велику кількість персонажів, виразного антагоніста в подобі страшного клоуна. Численні суперечки були породжені сценами підліткового сексу. Роман 1990 року адаптував Томмі Лі Воллес^[en] у форматі однойменного телевізійного міні-серіалу. В 2017 на екрани вийшла друга кіноадаптація.

Події відбуваються в містечку Деррі штату Мейн. Восени 1957 року шестирічний хлопчик Джордж Денбро, граючись газетним корабликом, губить його в дренажному колодязі. Там він бачить клоуна Пеннівайза, що доброзвичливо балакає, та раптом береться затягувати його всередину. Джорджа кидається рятувати перехожий, але марно — клоун відриває хлопчику руку і той помирає. Десятирічний брат загиблого, Білл, що страждає на заїкання, тяжко переживає втрату брата. Батьки винять в цьому його, адже Білл зробив Джорджу кораблика.

У червні 1958, перед літніми канікулами, підліток Бен Ганском стає жертвою хуліганів з їхнім ватажком Генрі Баверзом. Ховаючись від них, Бен знайомиться з астматиком Едді Каспбраком і Біллом. Втрьох вони зустрічають Річі Тозіера, Стенлі Уріса і Беверлі Марш, яка називає їх «Клубом невдах». Школярі розуміють, що всі вони зустрічалися з непоясненними жахливими випадками. Бен бачив мумію, Едді — потворного прокаженого, Білл і Джордж спостерігали привида, Річі — перевертня, Стен і Беверлі — непоясненний фонтан крові. Білл стає лідером «Клубу невдах». Підлітки приходять до висновку, що та сама істота набуває вигляду того, чого вони найбільше бояться, і називають її Воно. Школярі пов’язують з діяльністю загадкового створіння серію вбивств у Деррі. Воно прокидається кожні 27 років, що супроводжується загибеллю багатьох людей, після чого істота близько року полює на дітей і підлітків.

Тим часом Генрі тероризує ще одного школяра, Майкла Ханлона. Той пристає до «Клубу невдах», де розповідає, що його переслідував жахливий хижий птах. Майкл цікавиться історією і розкриває, що впродовж сторіч у Деррі відбувалися хвилі загадкових смертей. Генрі та його банда збираються побити «Клуб невдах», але отримують несподівану відсіч. Генрі обіцяє помститися. Школярі зустрічають істоту в різних формах і вирішують з’ясувати як Воно з’явилося в містечку. Вони майструють курильню, як робили тутешні індіанці, щоб отримати видіння. Річі бачить у галюцинації як Воно впало в цих землях тисячі років тому з космосу, подібно до метеорита. Друзі вважають, що Воно чомусь не може з’являтися дорослим, тому їм немає на кого покластися, крім самих себе.

Едді потрапляє до лікарні, побитий хуліганами. Слідкуючи за Генрі, Беверлі бачить як хулігана Патірка вбиває Воно в формі летючих п’явок. «Невдахи» отримують послання від істоти, котра обіцяє наступними вбити їх. Коли Едді видужує, Бен добуває шматки срібла, вірячи, що срібло може вбити злу силу. Воно постає перед підлітками в подобі перевертня, але Білл стріляє сріблом з рогатки й ранить страховисько. Налякане Воно маніпулює Генрі, змушуючи його вбити свого батька-алкоголіка, зібрати товаришів і піти на вбивство «Клубу невдах» до дренажу. Двох хуліганів Воно вбиває в подобі чудовиська Франкенштейна. Генрі ж губиться і божеволіє.

Білл дізнається про ритуал Чудь, в ході якого можна увійти в макроверс, звідки родом Воно, і знищити його. Здійснивши ритуал, Білл зустрічає Черепаху, що створив увесь світ і який підказує використати силу уяви. Але самого Черепаху разом з Воно створив Інший з-за меж всесвіту. Він бачить як насправді виглядає Воно — масою помаранчевих вогнів. У флешфорварді дорослий Білл описує, що Воно пожирає людей, а їхній страх не більше, ніж «приправа». Втім, дитячі страхи яскраві і прості, тому Воно харчується переважно саме дітьми. В битві розумів з почварою Білл запевняє друзів, що срібло володіє магічними властивостями. Щира віра підлітків у це втілює віру в реальність, Беверлі стріляє з рогатки в страховисько сріблом, завдаючи рани. Воно тікає, хоча й не переможене остаточно.

«Невдахи» блукають підземними коридорами і по черзі займаються сексом з Беверлі, що стає символом їх переходу в доросле життя. Всі разом дають клятву, що якщо коли-небудь Воно повернеться, то друзі знову будуть протистояти йому.

Минають роки, підлітки дорослішають і перестають вірити, що все це сталося насправді. Вони опиняються в різних місцях, вже не дружачи одні з одними. Але минає 27 років і влітку 1984 в Деррі, під час фестивалю, знову виникає зловісний клоун. Майк, єдиний, хто залишився в Деррі, розуміє, що Воно повернулося і розшукує колишніх друзів. Стен Уріс, щойно дізнавшись про повернення істоти, здійснює самогубство. Решта відгукуються на заклик Майка та пригадують дитячі жахи. Едді бачить істоту як прокаженого, Річі — як рухому статую Пола Баньяна, Беврелі як відьму і Бен — як Дракулу. Воно влаштовує втечу з психлікарні дорослого Генрі, який ранить Майка, та Едді вбиває його. Ревнивий чоловік Беверлі, Том Роган, думає, що вона зраджує йому з Біллом і викрадає дружину Білла, Одру, доставляючи її в лігво чудовиська. Та побачивши як виглядає Воно, Том помирає від страху. «Невдахи» знову спускаються в дренаж, щоб знищити істоту остаточно, бачачи її в подобі велетенського павука. Едді ранить павука, але Воно кусає його і Едді стікає кров’ю насмерть. Білл, Річі й Бен знаходять де Воно відкладає яйця. Бен знищує яйця, тоді як Білл з Річі ідуть битися з чудовиськом, врешті вражають його серце і Воно гине назавжди. В цей час на поверхні стається ураган, який руйнує Деррі. «Невдахи» покидають містечко і забувають одне одного. Бен з Беверлі стають парою, Річі повертається до Каліфорнії. Білл позбувається заїкання і покидає містечко разом із дружиною, думаючи про те, щоб описати всі ці пригоди в книзі.

• Призер в номінації «British Fantasy Society» від Августа Дерлета за найкращий роман.
• Зайняв друге місце «World Fantasy Awards» в номінації за найкращий фантастичний роман.
• Третє місце в нагородженні від журналу Локус в номінації за найкращий фантастичний роман.^[1]

Ювілейне видання на честь 25-ти річчя твору[ред. | ред. код]

13 грудня 2011, видавництво Cemetery Dance Publications надрукувало спеціальне видання твору з обмеженим тиражем до 25-річчя роману у трьох редакціях:

• подарункове видання без порядкового числа тиражем 2 750 шт.
• подарункове видання тиражем 750 шт.
• подарункове видання з порядковим номером тиражем 52 шт.

Всі три видання в твердій палітурці, розміщені у футлярі або в коробці, виготолені з високоякісних матеріалів. До ювілейного видання додається нова суперобкладинка ілюстрована Гленом Орбіком, а також численні ілюстрації Алана М. Кларка й Еріни Уеллс. В книгу додано нову післямову Стівена Кінга, в якій автор розповідає про причини написання роману.^[2]

• Роман був екранізований у форматі міні-серіалу в 1990 році з однойменною назвою.
• Роман був екранізований у форматі повнометражного фільму у 2017 році, коли вийшла повторна екранізація роману «Воно», зроблена режисером Андресом Мускетті.

Зв’язок з іншими книгами Кінга[ред. | ред. код]

• Головний герой роману Стівена Кінга «11/22/63» потрапляє в Деррі восени 1958 року та дізнається від місцевих про загадкові вбивства та зникнення дітей, які, на щастя, припинилися.

Переклади українською[ред. | ред. код]

Видання[ред. | ред. код]

• Стівен Кінг. Воно. Переклад з англійської та російської: Олександр Красюк, Сергій Крикун, Роман Трифонов, Михайло Каменюк . Харків: КСД. 2015. 1340 стор. ISBN 978-966-14-8697-2 (1-е видання)
• Стівен Кінг. Воно. Переклад з англійської: Олександр Красюк, Сергій Крикун, Анастасія Рогоза. Харків: КСД. 2015. 1340 стор. ISBN 978-966-14-9654-4 (2-е видання)
  • (передрук) Стівен Кінг. Воно. Переклад з англійської: Олександр Красюк, Сергій Крикун, Анастасія Рогоза. Харків: КСД. 2017. 1344 стор. ISBN 978-617-12-3415-4

Скандал довкола українського перекладу[ред. | ред. код]

22 листопада 2014 року в Києві відбулися «Кінгочитання» за участю Олександра Красюка, що їх організовувала спільнота «Стівен Кінг. Український клуб» спільно з Книжковим Клубом «Клуб Сімейного Дозвілля». На заході Олександр Красюк зачитав уривок з книги Стівена Кінга «Воно». Було оголошено, що книга вийде в продаж влітку 2015 року.^[3]

Видавництво Клуб Сімейного Дозвілля видало роман «Воно» українською 18 червня 2015 року. Переклад виконали Олександр Красюк, Сергій Крикун, Роман Трифонов, Михайло Каменюк. Невдовзі з’явилася інформація, що переклад фрагменту книги, зроблений Романом Трифоновим та Михайлом Каменюком, здійснений з російської мови.^{[4][5][6][7][8][9]} Згодом, у липні 2015 року, видавництво повідомило, що перевидасть роман «Воно» з оновленим перекладом, повністю виконаним з англійської мови.^[10]

У вересні 2015 році видавництво перевидало книгу, де частини, раніше перекладені з російської Романом Трифоновим та Михайлом Каменюком, були наново перекладені з англійської Анастасією Рогозою.^[11]

1. ↑ Science Fiction, Fantasy & Horror Books by Award: 1987 Award Winners & Nominees — World Without Ends (англ.)
2. ↑ It (25th Anniversary Special Edition)- Cemetery Dance Publications (англ.)
3. ↑ «КІНГочитання»: фотозвіт, підсумки, відгуки учасників зустрічей! — Офіційний сайт КСД,
   27 листопада 2014
4. ↑ Докази перекладу з російської мови від спільноти «Стівен Кінг. Український клуб». fb.com. 15 липня 2015. Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 17 вересня 2017. 
5. ↑ «Кладовище» вітчизняного перекладу — Газета «День», 30 липня 2015
6. ↑ Скандал із українськими перекладами «КСД» — уроки і висновки — 5Books.club, 1 серпня 2015
7. ↑ Кінг і КСД: скандальні і нові переклади — Читомо, 23.09.2015
8. ↑ В Україні вперше перевидадуть книгу через неякісний переклад — Zaxid.net, 14 липня 2015
9. ↑ Метод спроб і помилок: перекладна література в Україні — Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, Кафедра періодичної преси, 12 січня 2016
10. ↑ Роман «Кладовище домашніх тварин» буде видано в новому перекладі! — Офіційний сайт видавництва «КСД», 24 липня 2015
11. ↑ Підсумки 2015 року — Стівен Кінг. Український клуб

Воно: Частина друга — Вікіпедія

«Воно. Частина друга» (англ. It: Chapter Two) — американський фільм жахів та є сиквелом фільму Воно. Частина перша 2017 року. Обидві частини були адаптовані з однойменного роману 1986 року Стівена Кінга, та зняті режисером Андресом Мускетті.

У лютому 2016 року розпочалися переговори про другу частину^{[джерело?]}. 25 вересня 2017 року New Line Cinema та Warner Bros. Pictures оголосили, що продовження вийде у кінопрокат 6 вересня 2019 року^[2]. Тоді ж стало відомо, що сценарій писатиме Ґері Доберман, а фільм зніматиме Андрес Мускетті^[3].

Основні зйомки фільму почалися 19 червня 2018 року на базі «Pinewood Toronto Studios» і в локаціях канадської провінції Онтаріо (Порт Хоуп, Ошава, Торонто) та завершено 31 жовтня 2018 року^{[джерело?]}.

В Україні планується прем’єра 5^{[уточнити]} вересня 2019 року.^[4]

Згідно з опублікованим синопсисом, дії фільму розгортаються через двадцять сім років після знайомства клубу з Пеннівайзом. Здавалося б, все добре, вони дорослі і живуть своїм життям, але несподіваний телефонний дзвінок змушує їх знову об’єднатися.

Через 27 років після подій першої частини в Деррі, штат Мен, ввечері в парку розваг на фестивалі «Дні Каналу» два гея — Адріан Меллон і його хлопець Дон Хагарті нарвалися на банду гомофобів. Закохану парочку жорстоко б’ють, і Адріана скидають з мосту в річку. Потім бандити тікають. Дон біжить вниз до берега, щоб допомогти вибратися Адріану. І бачить страшну картину: невідомий, схожий на клоуна, витягує його друга на інший берег, а потім відкушує від нього шматок, в ту ж хвилину Адріан Меллон в муках помирає. Невідомо звідки з’являються тисячі червоних куль, що летять по нічному небу. Майк Хенлон, сидячи в бібліотеці, дізнається по радіо про те, що трапилося і мчить до місця події. Оглядаючи місце вбивства, він бачить на одному з кущів частина гуми кульки і напис, зроблений кров’ю: «Повертайтеся додому». Зрозумівши, що «Воно» повернулося, Майк дзвонить іншим членам «Клубу Невдах» — Біллу, Бену, Беверлі, Річі, Едді і Стена, і просить їх повернутися назад в Деррі. Його друзі давним давно роз’їхалися з Деррі, і кожен живе своїм життям: Білл став письменником і написав сценарії для багатьох кінофільмів, Едді — менеджером по ризиках, взяв за дружину жінку, як дві краплі води схожу на свою матір, Річі — провідним комедійного шоу, Бен — великим архітектором, Беверлі — модним дизайнером, одружена з чоловіком, настільки ж жорстоким, як і її батько, Стенлі — бізнесменом. Всі вже забули про своє дитинство і стурбовані дзвінками, але погоджуються повернутися, крім Стена, який через дитячих страхів перед давнім кошмаром здійснює самогубство. Решта учасників возз’єднуються в місцевому ресторані, спочатку радіючи і згадуючи минуле минуле. Потім ідилію перериває розповідь Майка про низку вбивств, що сталися кілька днів тому. У цей момент з їжі вилазять комахи у вигляді відрубаних кінцівок і починають атакувати «невдах». Хлопці розуміють, що все це витівки «Воно». Пізніше, покинувши ресторан, вони дізнаються про самогубство Стена. Майже всі збираються виїхати, крім Білла, якого Майк вмовляє залишитися і вислухати його.

Далі йдуть флешбеки про те, як Генрі Бауерс вижив після падіння в колодязь і відправився додому, де чергувала натовп поліцейських, що вивозять тіло мертвого батька Генрі. Побачивши повертається додому Бауерса-молодшого місцеві копи заарештували його за вбивство Оскара Бауерса. В даний час, перебуваючи в психіатричній лікарні, Генрі бачить червоний кулька, який бачив 27 років тому, і влаштовує істерику, через що його відправляють сидіти в палату. Там з-під ліжка вилазить напіврозкладених істота, в якому Бауерс дізнається свого давнього друга — Патріка Хокстеттера. Мрець повертає Генрі його ніж. Вночі, убивши санітарів, Генрі збігає з клініки і їде разом з Пеннивайз назад в Деррі.

В цей час Майк привозить Білла в бібліотеку і розповідає, як він зустрівся з індіанським племенем, яке показало йому ритуал Chüd, здатний знищити «Воно» раз і назавжди. Інша частина компанії збирає речі в готелі. Бен знає, що Беверлі щось від них приховує і просить її розповісти. Дівчина зізнається, що бачила, як помре Стенлі і як в майбутньому помруть інші, якщо не зупинити істота в цьому циклі.

З великим зусиллям все хлопці залишаються в Деррі і приступають до підготовки ритуалу. Щоб ритуал спрацював, кожен з «невдах» повинен мати артефакт зі свого минулого, щоб помістити його в шматок давньої кераміки. Беверлі йде в свій старий будинок, де тепер живе літня бабуся місіс Кёрш, і знаходить любовний лист, написаний Беном для неї, хоча вона все ще думає, що його написав Білл. В результаті на дівчину нападає Пеннивайз у вигляді бабусі, а потім в образі батька Беверлі. Їй дивом вдається врятуватися, в кінцевому рахунку вона бачить, що будинок її давно покинутий. Річі бродить по місту і приходить в те місце, де проводив в дитинстві весь вільний час — в аркаду. Тепер вона занедбана, Річі знаходить в ній залишений в дитинстві жетон для ігрових автоматів. Бен йде в середню школу і так само стикається з клоуном, який мучить його старими кошмарами. Білл йде до свого старого дому і в зливової каналізації, де був убитий Джорджі, знаходить свій паперовий кораблик. Потім він зустрічає хлопчика на ім’я Дін, який, як виявилося, живе в будинку Білла. Дін каже, що часто чує голоси з зливу у ванній. Білл радить хлопчикові і його сім’ї виїжджати з міста. Едді тим часом йде в місцеву аптеку і замовляє інгалятор. Він уже збирався йти, як раптом почув крики своєї мами. Він йде до підвалу, де на нього нападає прокажений і бруднить його з ніг до голови.

Білл в готелі бачить скейтборд, як у Діна, з посланням від «Воно», з якого випливає, що Пеннивайз намір вбити хлопчика. Білл біжить в парк розваг, куди хлопчик якраз збирався. Всі моторошно налякані через зустрічей з клоуном, і Річі вирішує виїхати. Едді йде у ванну відмивати шкіру від бруду «бездомного», де на нього нападає Генрі Бауерс і ранить його ножем в щоку. Потім Генрі їде в бібліотеку і нападає там на Майка, але виявляється убитий вчасно підоспілі Річі. Білл тим часом бігає по парку розваг, намагаючись попередити Діна, але спізнюється, і хлопчик помирає в страшних муках. Вражений, він повертається в будинок на Нейболт-стріт, щоб вбити «Воно». Решта «невдахи» їдуть за ним.

Зайшовши в будинок, кожен з них по новій стикається зі своїми вже дорослими кошмарами. Друзі спускаються в колодязь і починають ритуал, поки перед ними не постає Пеннивайз в образі гігантського павука і не розповідає, що Майк спочатку знав, що ритуал не спрацює. В ході битви ціною життя Едді Каспбрека їм вдається вбити «Воно» раз і назавжди. Потім вони вибігають з дому, який розвалюється разом з лігвом Пеннивайз.

Ті, що вижили «невдахи» повертаються на кар’єр, де вони колись плавали разом. Беверлі усвідомлює, що це Бен написав любовний лист і цілує його, пізніше вони починають зустрічатися. Річі повертається на місток, де він колись вирізав свої ініціали і вирізає ім’я іншої людини, яким надається Едді. Майк вирішує переїхати з Деррі до Флориди для нового життя. Всі «невдахи» отримують посмертне лист від Стена, в якому він пояснює, що він вважав себе перешкодою, його друзі могли б перемогти «Воно», якби були хоробрими без нього.

В інтерв’ю Variety постановник Андрес Мускетті повідомив, що вирішив зробити перерву у роботі над другою картиною, щоб подивитися на реакцію публіки, так як, за його словами, хотів залишатися вірним духу першоджерела і схвильований, що нова версія «Воно» містить більше крові, ніж телевізійний фільм 1990 року від ABC

Режисер розповів, що друга частина перенесе дію на 27 років вперед і назвав приблизну дату початку зйомок:

«Швидше за все, ми знімемо сиквел. За планами, у нас буде сценарій другої частини в січні. В ідеальному випадку ми почнемо підготовку до зйомок у березні 2018 року. Перша частина стосується тільки дітей. Друга ж розповідає про цих персонажів 30 років потому. У фільмі будуть флешбеки з спогадами про 1989 рік, коли вони були дітьми.»

Знімальний процес сиквела «Воно» розпочався влітку 2018 року.

17 вересня 2017 року актор Білл Скарсгард, який виконав роль танцюючого клоуна Пеннівайза, розповів, що студія відзняла сцену з ним, що розгорталися в минулому. Як повідомив Скарсгард, однією з ранніх версій фільму присутній момент з флешбеком в 1600-х роках. Тоді ще в місті Деррі не було Пеннівайза. Актор виконував роль персонажа не в гримі клоуна. У сцені було показано походження Пеннівайза. Сцена, як додав актор, полягала в тому, щоб показати існування монстра в надрах Землі протягом багатьох років. Портал Variety зазначив, що в ранньому сценарії «Воно», яким займався Кері Фукунага, також була подібна сцена. Там Пеннівайз грав на піаніно і пожирав дітей в 1800-х.

Воно 2 — уся інформація про фільм на KINOafisha.ua!

Через 27 років головні герої знову зустрілися з жахливим Пеннівайзом. Спокійне сімейне життя вже дорослих головних героїв порушує несподіваний телефонний дзвінок, який змушує їх знову об’єднатися.

Цікаві факти про фільм «Воно 2»:

— Зйомки фільму почалися 19 червня 2018 року в Торонто, Канада, і офіційно завершилися 30 жовтня 2018 року.

— Джесіка Честейн і Джес Вейшлер, які грають головні жіночі ролі, є кращими подругами в реальному житті.

— Це друга екранізація книги Стівена Кінга, випущена в 2019 році, після «Кладовище домашніх тварин» (2019).

— В інтерв’ю Біл Скарсгард заявив, що навіть після закінчення зйомок йому снитимуться кошмари.

— Хоча цей фільм про дорослих, діти з’являтимуться в деяких сценах із спогадами.

Будь ласка, вимкніть блокувальник реклами

10 найкращих фільмів за романами Стівена Кінга — новини Еспресо TV

В Україні вийшла на екрани стрічка «Темна вежа» за мотивами цикла видатного Стівена Кінга. Загалом за романами письменника було знято більше 100 фільмів. Еспресо обрало 10 найкращих

“Керрі” (Carrie, 1976), режисер Брайан Де Пальма

Перша екранізація роману Стівена Кінга, з якого почався його успіх як письменника. У фільмі розказана історія сором’язливої школярки, з якої жорстоко насміхаються і знущаються однокласники і яка стикається з нерозумінням вдома, де мешкає деспотична матуся.

Здається, що головна героїня назавжди приречена бути невдахою, але ж вона володіє даром телекінезу…

“Сяйво” (The Shining, 1980), режисер Стенлі Кубрик

Культовий фільм одного з найбільш шанованих режисерів всіх часів і народів. “Сяйво” — це вільна інтерпретація роману Кінга, знята у жанрі психологічного трилера. Головну роль письменника у фільмі грає Джек Ніколсон.

Він шукає натхнення і разом з сім’єю вирушає у відлюдькуватий готель, в якому раз за разом траплятимуться часом непояснювані, але страшні події.

“Мертва зона” (The Dead Zone, 1983), режисер Девід Кроненберг

Викладач літератури Джон Сміт потрапляє в аварію та протягом п’яти років перебуває в комі. Проте, прийшовши до тями, він відкриває у собі дар пророцтва. Його унікальними здібностями спочатку цікавиться поліція, а потім і політична еліта.

“Залишся зі мною” (Stand by Me, 1986), режисер Роб Райнер

Події розвиваються влітку 1959 року. У провінційному містечку зникає підліток, який відправився в ліс по чорниці, але так і не повернувся. Тим, хто знайде хлопця обіцяють винагороду.

Компанія підлітків, якій стало відомо про можливе місцезнаходження безвісти зниклого, вирушає у дводенний похід на пошуки, які будуть сповнені несподіваних і страшних відкриттів.

“Мізері” (Misery, 1990), режисер Роб Райнер

На сьогодні це єдиний фільм за романом Стівена Кінга, який був удостоєний статуетки “Оскар”. Її отримала актриса Кеті Бейтс за роль самотньої жінки, яка рятує відомого письменника, що потрапив у ДТП.

Жінка витягує його з розбитого автомобіля і привозить до свого дому. Письменник навіть уявити собі не міг, чим для нього обернеться цей “порятунок”.

“Втеча з Шоушенка” (The Shawshank Redemption, 1994), режисер Френк Дарабонт

Один із найбільш популярних фільмів за мотивами роману Стівена Кінга. Як можна здогадатися із назви, мова йде про втечу з вигаданої тюрми Шоушенк, в якій відбувають покарання особливо небезпечні злочинці.

Головний герой нібито помилково отримує два довічних терміна ув’язнення та змушений переживати жорстокі випробування, незважаючи на які він все одно залишиться людиною.

“Долорес Клейборн” (Dolores Claiborne, 1995), режисер Тейлор Гекфорд

Важка психологічна драма з прекрасними актрисами Кеті Бейтс та Дженніфер Джейсон Лі. У фільмі розказана історія служниці, яку звинуватили у вбивстві свого роботодавця — літньої заможної пані.

Служниця намагається довести свою невинуватість, проте, всі до останнього в місті впевнені, що вона — вбивця.

“Здібний учень” (Apt Pupil, 1997), режисер Брайан Сінгер

У фільмі розказана історія 16-річного школяра-відмінника, який на уроці історії зацікавився темою Голокосту. Юнак починає багато читати про Другу світову війну і концентраційні табори.

Хлопець випадково виявляє, що його літній сусід, насправді, нацистський військовий злочинець, який в роки війни служив комендантом концтабору.

“Зелена миля” (The Green Mile, 1999), режисер Френк Дарабонт

Культова містична драма з Томом Генксом у головній ролі. Як і у “Втечі з Шоушенка” сюжет розвивається у тюрмі. Генкс грає наглядача у найбільш похмурому відділенні федеральної в’язниці, де утримуються ув’язнені, які очікують страту на електричному стільці.

Фільм був висунутий на здобуття 4 “Оскарів”, зокрема, у найбільш престижній номінації “найкращий фільм року”.

“Імла” (The Mist, 2007), режисер Френк Дарабонт

Фільм жахів за мотивами роману, який був написаний ще у 1980 році. Провінційне містечко накриває надприродний туман, що відрізає людей від зовнішнього світу.

Групі героїв, що опинилися в цей момент у супермаркеті, доводиться вступити в нерівний бій з монстрами, що живуть у тумані.

Сяйво (фільм) — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сяйво.

«Сяйво» (англ. The Shining) — класичний психологічний трилер 1980 року, зрежисований Стенлі Кубриком. В основу сценарію покладено однойменну книгу Стівена Кінґа.

Незважаючи на чимало негативних рецензій у рік виходу на екрани, нині «Сяйво», на думку багатьох критиків, є одним із найкращих фільмів у своєму жанрі. Читачі журналу Entertainment Weekly поставили фільм на 9-те місце у списку найкращих страшних фільмів усіх часів.^[1]

За версією Американського інституту кіно, 2001 року «Сяйво» посіло 29-те місце у списку «100 найкращих гостросюжетних американських фільмів двадцятого століття». 2003 року персонаж Джек Торренс посів 25-те місце в підбірці «100 років… 100 героїв і злочинців».

За версією Channel 4, 2003 року фільм очолив список «100 найстрашніших фільмів усіх часів». 2004 року «Сяйво» посіло 5-те місце в переліку «Найкращі фільми в жанрі „хорор“ за версією „Bravo TV“», 2005 року фільм посів 6-те місце у списку «100 найстрашніших моментів у кіно».

На 6 липня 2020 року фільм займав 61-у позицію у списку 250 кращих фільмів за версією IMDb.

Письменник Джек Торренс (Джек Ніколсон) приходить на співбесіду до господаря готелю «Оверлук» Стюарта Улльмана (Баррі Нельсон) з метою влаштуватися туди на роботу наглядачем на зимовий період. Протягом п’яти місяців він планує жити разом зі своєю дружиною Венді (Шеллі Дюваль) і сином Денні (Денні Ллойд) в порожньому готелі, відрізаного від решти світу сніговими завалами, і працювати над своїм новим романом. Улльман розповідає йому, що один з попередніх доглядачів готелю Ділберт Грейді, збожеволівши після п’ятимісячного «ув’язнення», убив дружину і двох своїх дочок і наклав на себе руки. Однак ця історія не справляє на Джека особливого враження, і він отримує роботу. Тим часом у родині Торренсів не все добре. Денні постійно спілкується з невидимим другом Тоні, якого він описує як «хлопчика, який живе у нього в роті». Джек і Венді вважають, що Тоні не більше ніж вигадка їхнього сина, проте Тоні здатний передбачати майбутнє і показувати Денні сцени з минулого. Тоні не подобається майбутня поїздка на півроку в гори, і коли Денні запитує його чому, той підсовує хлопчикові галюцинацію у вигляді двох кабінок ліфта, через двері яких б’ють гігантські потоки крові. Мати застає Денні в трансі і показує лікарю, але той ніяких фізичних розладів не знаходить. З розмови з матір’ю з’ясовується, що дивацтва з Денні і появи Тоні почали відбуватися після того, як його батько напився і вивихнув йому руку. Тепер Джек кинув пити, пообіцявши, що, якщо він візьме в рот хоч краплю, дружина має право кинути його.

Сім’я переїжджає в готель у день закриття сезону, для них проводять екскурсію. Шеф-кухар, Дік Геллоран (Скетмен Крозерс), володіючи аналогічним, як у Денні, даром телепатії, вгадує в хлопчикові споріднену душу і, залишившись з ним наодинці, розповідає Денні про те, що їх дар можна назвати «сяйвом» — тобто вони можуть бачити більше, ніж інші. Денні запитує, чи є в готелі щось, чого слід побоюватися, і Дік радить йому уникати кімнати 237. Він каже хлопчикові, що деякі події можуть залишати слід, як, наприклад, підгорілі тости, що залишають запах. Через місяць робота Джека над романом починає гальмувати; він стає дратівливим і починає підозрювати, що всі його біди через дружину. Денні між тим переслідують бачення: час від часу він зустрічає двох убитих дівчаток-близнючок або бачить все ті ж потоки крові. Виявивши двері кімнати 237 відкритими, він вирішується зайти. Через деякий час Венді чує крики Джека, який заснув за своїм робочим столом. Коли вона його будить, той каже, що йому приснився сон, в якому він убив її і Денні. Потім несподівано з’являється Денні, у якого синці на шиї і розірваний комір одягу. Венді думає, що батько знову підняв руку на хлопчика. Після сварки з дружиною Джек заходить в Золотий зал готелю зі словами «я б душу зараз віддав за ковток випивки». Несподівано в залі він виявляє знайомого бармена Ллойда, а порожній бар виявляється повний випивки.

З’являється Венді, яка повідомляє, що Денні розповів їй, як в номері 237 він натрапив на жінку, яка намагалася його задушити (бармен і вся випивка при цьому також миттєво зникли). Торренс йде в кімнату 237 і виявляє там оголену красуню; він цілує її, але, помітивши її відображення в дзеркалі, як труп старої (дружина Грейді), — із жахом залишає кімнату. Стара слідує за ним, зловісно регочучи. Джек знову приходить в Золотий зал, де несподівано натикається на цілу вечірку. Там він зустрічає Грейді в образі офіціанта і каже йому, що знає про його жахливі діяння. Той у відповідь каже, що завжди був лише офіціантом, а ось доглядачем — саме Джек. Потім Грейді каже, що «покарав» дружину і дочок і що Джеку потрібно бути акуратніше, бо його дружина виявилася сильнішою, ніж всі думали. Венді приходить до висновку, що вона повинна відвезти Денні на снігоході до лікаря. Вона вирішує поговорити з Джеком і спускається в Зал Колорадо, де Джек працював над книгою. Вона виявляє, що все, що написав Джек за місяць роботи, — одна безглузда фраза, повторена багато разів на кожній сторінці: «Одна робота, ніякого неробства, бідолаха Джек не знає веселощів» (англ. All work and no play makes Jack a dull boy). Раптово з’являється Торренс. Він розлючений і звинувачує дружину в тому, що вона не розуміє, яка на нього покладена відповідальність. Венді в жаху б’є його по голові бейсбольною битою. Після чого вона відтягує Джека в кухню і замикає в коморі з їжею. Венді біжить у гараж, але виявляє, що Джек перед цим встиг вивести снігохід з ладу. Через деякий час Джек чує голос Грейді, який наполегливо рекомендує йому завершити свій намір. Грейді бере обіцянку з Джека «виправити ситуацію» і звільняє його з комори.

Вибравшись з ув’язнення, Джек піднімається нагору і за допомогою сокири вривається в кімнату, де ховалися його дружина і син. Однак Венді вдається сховатися у ванній і відкрити невелике віконце, що веде на вулицю. Венді допомагає Денні вилізти через вікно, але сама не може протиснутися, і, коли Джек, прорубавши двері, намагається увійти всередину, вона ранить чоловікові руку кухонним ножем. У цей час Дік Геллоран, з яким раніше зумів зв’язатися Денні за допомогою свого дару, нарешті приїжджає до готелю і заходить всередину. Джек відволікається на шум всюдихода за вікном, залишає дружину і йде шукати кухаря. Через деякий час він вбиває Геллорана і женеться за сином, але той, тікаючи, призводить його в сад-лабіринт, що знаходиться на території готелю. У цей час Венді бігає по готелю у пошуках сина і знаходить моторошних привидів і труп кухаря. Джек втрачає орієнтацію в лабіринті і в нестямі намагається відшукати сина, проте Денні вдається провернути заячий трюк зі слідами на снігу і вибратися. Денні і Венді залазять в снігохід кухаря і їдуть. А Джек, так і не знайшовши виходу з лабіринту, вмирає від холоду.

Фінальний кадр показує стіну готелю з фотографіями, на яких зображені найважливіші події з життя готелю. На колективній фотографії, що зображає бал, що відбувся в 1921 році, серед натовпу людей присутній усміхнений Джек.

• Страшна кімната з фільму мала номер 217, проте керівництво готелю попросило змінити номер на нібито неіснуючий — 237 — для того, щоб він не здавався відпочивальникам «проклятим». У січні 2010 року американський конспіролог Джей Вайднер на своєму сайті виклав статтю, в якій розкрив багато, на його думку, прихованих натяків у стрічці (зокрема, те, що висадка космонавтів «Аполлон-11» була заздалегідь знята Кубриком). У ній він стверджує, що спеціально зв’язався з керівництвом готелю «Timberline Lodge», де йому відповіли, що номер 237 завжди був у їхньому готелі.

StephenKing.com — Фильмы — от А до Я